Қазақстан жерінде құрылған ежелгі түрік мемлекеттерінің бірі Түргеш қағандығы еді. Түргештер, негізінен, Жетісуды жайлаған. VIII ғасырдың ортасында Түргеш мемлекеті ыдырау кезеңін бастан кешірді. Алғашында осы сәтті қарлұқтар пайдаланды. Бірақ түргештер мен Жетісудағы өзге түркі тайпаларына қытайлар мен арабтар да айтарлықтай қатер төндірген еді. 751 жылы Жетісуға шығыстан Қытайдың Тан империясы әскері баса көктеп кірді. Олар Түргеш астаналарының бірі - Суябты басып алып, қиратты. Осы кезде оңтүстіктен арабтар да жорық бастады. Осылайша Жетісуда Қытай мен Араб халифатының мүдделері тоғысты. Қытай мен араб әскерлері Талас өзені алқабында түргештердің шағын қаласы Атлахтың маңында кездесті. Екі жақтан соғыс майданына 100 мыңнан жауынгер қатысты. Бес күнге созылған ұлы шайқастың тағдырын қарлұқтар шешті. Соғыстың шешуші кезеңінде олар көтеріліс жасап, қытайларға қарсы шықты. Қиян-кескі шайқаста арабтар жеңіске жетті.
Боснійська криза — міжнародний конфлікт, викликаний анексією 7 жовтня 1908 р. Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини — на той час провінції, населеної сербами і хорватами і що знаходилась під окупацією Австро-Угорщини на підставі рішень Берлінського конгресу 1878. Захопленням цих провінцій, які залишилися до жовтня 1908 р. під номінальним суверенітетом турецького султана, правлячі кола Австро-Угорщини прагнули завдати удару по зростаючому національно-визвольному руху південнослов'янських народів монархії Габсбургів.
Боснійській кризі передувала домовленість, досягнута 16 вересня 1908 в Бухлау (Австро-Угорщина) між міністрами закордонних справ Росії (О. П. Ізвольський) та Австро-Угорщини (А. Еренталь), на основі якої царський уряд обіцяв не заперечувати проти анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини в обмін на підтримку висунутого Росією плану відкриття чорноморських проток для проходу російських військових кораблів.
Туреччина, після безуспішно протесту проти анексії, за угодою з Австро-Угорщиною від 26 лютого 1909 р. відмовилася від свого суверенітету над Боснією та Герцеговиною за компенсацію в 2,5 млн фунтів стерлінгів і очищення австрійськими військами Новопазарского санджака. Сербія, яка розглядала Боснію і Герцеговину як частину майбутньої югославської держави, різко протестувала проти анексії, сподіваючись в першу чергу на до Росії. Царський уряд, що не зумів через протидію Англії та Франції здійснити операцію в Бухлау в частині, що стосується проток, висловлював крайнє невдоволення односторонніми діями Австро-Угорщини.
Однак Росія, ослаблена в результаті поразки в Російсько-японській війні 1904—1905, прагнула врегулювати Боснійську кризу дипломатичним шляхом. З цією метою царський уряд зажадав скликання конференції держав, що приєднались до Берлінського трактату 1878 р.
22 березня 1909 р. в обстановці військових приготувань Австро-Угорщини німецький уряд, який виступав в її підтримку, в ультимативній формі зажадав від російського уряду негайного визнання анексії Боснії і Герцеговини, давши зрозуміти при цьому, що негативна відповідь поведе до нападу Австро-Угорщини на Сербію. Царський уряд був змушений в той же день прийняти вимогу Німеччини. 31 березня 1909 уряд Сербії також заявив про визнання анексії Боснії та Герцеговини і про припинення антиавстрійскої агітації всередині країни. У квітні 1909 анексія була визнана Англією та Францією.
Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом, ставши одним з етапів на шляху до Першої світової війни.