Объяснение:
Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
Правление Траяна (98—117 гг. н.э.)
Усыновленный Нервой М.Ульпий Траян родился 18 сентября 53 г.н.э. в Италике в провинции Бетика. Его семья восходит к той группе солдат, которую Сципион в 205 г. до н.э. переселил в Италику; первоначально предки Траяна происходили из умбрского города Тудера. Таким образом, Траян являлся первым представителем нового социального слоя в ряду римских принцепсов, однако было бы ошибочно считать его и его приемников провинциалами. Он скорее был типичным представителем тех италийских колонистских семей, которые добились успеха в провинциях.
Честолюбивые и энергичные люди этой категории дальновидно поступали на службу в армию и администрацию империи, однако сохраняли связь с высокопоставленными семьями своей родины. Этот слой, элита колоний, как называл его Рональд Сим, общественная группа необычайной пробивной силы, оказывала определенное влияние на политику метрополии. Это так же характерно для представителей римского ведущего слоя из провинции, как и для представителей Британской империи или французов из Алжира.
О жизни Траяна до его усыновления Нервой известно мало. Когда его отец являлся в 76 г.н.э. наместником Сирии, он был там на военной службе. Во время восстания Сатурнина служил в Испании командиром легиона, а потом в 91 г.н.э. получил свой первый консулат, наконец, в 97 г.н.э. он принял ответственное командование войском в Верхней Германии
Объяснение: