Диссидентский во польск. sprawa dysydentów) — во дискриминации христианского неримокатолического населения в Речи Посполитой, приобретший особенно важное значение в 1760-е годы, когда он стал причиной или поводом для вмешательства России и Пруссии во внутренние дела государства. Обострение диссидентского во привело к усилению зависимости Речи Посполитой от соседних держав, направлявших свои усилия на недопущение реформ государственного строя. Усиление кризисных тенденций в Речи Посполитой сыграло главную роль в её упадке и дальнейшей ликвидации
Объяснение:
ак средневековый ученый Орбини, автор «Описания истории народа славянского», которая была издана 1609 отмечает: «По мнению Иоанна Дубравия, славяне или словин получили свое имя от" слово "(slouo), что у сарматов означало слово, поскольку все сарматские народы, рассеянные по кругу земель, говорящих на одном языке ». В середине 1 тысячелетия н. е. славянские племена еще не имели объединяющей-общего названия «славяне». В каждом из регионов Европы в зоне контактов с соседями, их племена получали отдельные имена. На севере финские племена звали их Venäja, на Западе - германские племена звали их Венеды, Венеты (сьогодн.ним. Wenden), Византийцы называли восточную группы славянских племен Анти, а в южных пандунайского славян Склавины, отсюда название перешло к арабам - Скалиба ( sqãliba). Поскольку в раннем Средневековье Византия была страна с развитой письменной культурой, византийская (греко-латинская) название Южных (Балканских) славянских племен впоследствии рас и на Восточные и Западные славянские племена.
Історія слов'янських земель в докиївські часи — це історія панування тимчасових союзів племен Великого Степу, які стали предками сучасних слов'янських, тюркських та угро-фінських народів Євразії, а також історія постійної взаємодії з племенами, які стали предками сучасних романо і германомовних народів. Саме ця мішанина народів і культур заснована наравія, слов'яни або словіни отримали своє ім'я від „слово“ (slouo), що у сарматів означало слово, оскільки всі сарматські народи, розсіяні по кругу земель, розмовляють однією мовою». У середині 1 тисячоліття н. е. слов'янські племена ще не мали об'єднуючо-загальної назви «слов'яни». В кожному з регіонів Європи в зоні контактів з сусідами, їх племена одержували окремі власні імена. На Півночі фінські племена звали їх Venäja, на Заході — германські племена звали їх Венеди, Венети (сьогодн.нім. Wenden), Візантійці звали східну групи словянських племен Анти, а південних подунайських слов'ян Склавини, звідси назва перейшла до арабів — Скаліба (sqãliba). Оскільки в ранньому Середньовіччі Візантія була країна з найрозвиненішою писемною культурою, візантійська (греко-латинська) назва Південних (Балканських) слов'янських племен згодом поширилась і на Східні та Західні слов'янські племена.
Объяснение: