ответ:Летом 1607 г объявился новый самрзванец.Его отыскали по Ивана Болотникова.Это был казачий атаман Иван Заруцкий.Он напоминал погибшего в Москве самозванца Лжедмитрия I.
Летом 1607 его отряд двинулся на поощь Болотникову.Жители юго западных городов России встретили саомзванца хлебом и солью.
Лжедмитрий решил пойти по пути своего предшественника и отправился на Москву
Потом в 1608 гожу его войско и он сам остановились в селе Тушино и опять была разыграна встреча "семьи".
Тушинские поляки постоянно вели себя как завоеватели:грабили,избивали и требовали платить дань.В Тушинсом лагере начался развал и в дек. 1609 г переодевшись в крестянскую одежду бужал в Калугу
Объяснение:
Kazakh culture includes many unique family traditions such as the naming of descendants, the status of a person depending on his age, and the principles for raising children. Family relationships were built on a special hierarchy, and a lot of attention was paid to kinship ties and affiliation to a particular clan. The rituals associated with bringing up children combine aspects of both the Muslim and nomadic cultures.
The principle of “zhety ata” (which means “seven grandfathers/ancestors”) was the foundation of kinship ties. The basic premise was that the sons of sons became the grandsons of the family, and they were called “nemere”. The daughter’s children were called “zhien” (which translates as “nephew”) and were no longer considered to belong to their mother’s clan. Therefore, only men continued the clan. Thus, the Kazakhs carried on their ancestry to the seventh generation. This was done so that people remembered and honoured their ancestors and, from a practical standpoint, to help avoid marriages between close relatives.
перевод на русском.
Казахская культура включает в себя множество уникальных семейных традиций, таких как присвоение имен потомкам, статус человека в зависимости от его возраста и принципы воспитания детей. Семейные отношения строились по особой иерархии, и большое внимание уделялось родственным связям и принадлежности к определенному клану. Ритуалы, связанные с воспитанием детей, сочетают в себе аспекты как мусульманской, так и кочевой культуры.
Принцип «жеты ата» (что означает «семь дедов / предков») был основой родственных связей. Основная предпосылка состояла в том, что сыновья сыновей стали внуками семьи, и их называли «немеры». Дети дочери назывались «чжиен» (что переводится как «племянник») и больше не считались принадлежащими к клану их матери. Поэтому только мужчины продолжили клан. Таким образом, казахи продолжили свое происхождение до седьмого поколения. Это было сделано для того, чтобы люди помнили и уважали своих предков и, с практической точки зрения избежать браков между близкими родственниками.
Джерела походження східних слов’ян беруть свій початок з території русичів та їхньої древньої столиці - міста Києва. Вивчення літописів, хронік дає підстави звернутися до найцікавіших джерел, які вказують на першопричину наших бід. Хто ж заклав основи глибоких структурних, економічних, політичних, соціальних катаклізмів, що пронизують усі шари нашого суспільства?
Київська Русь - територія, населена слов’янськими племенами від хазарських степів до Карпат. Їхні землі тяглися від слободи до слободи, від полян, древлян, дулібів, білих хорватів, уличів, тиверців, кривичів, в'ятичів і так до самих прип’ятських нетрів. Хто сьогодні точно може сказати, скільки було племен старослов’янської мови і старослов’янського діалекту?
Поява слов’янських племен на території сучасної України, згадування про них, хронологічно охоплює час від перших розповідей про слов’ян-венедів античними авторами I - II ст. нашої ери до часів розквіту Київської Русі та її занепаду.
В другій половині I тисячоліття нашої ери східні слов’яни розташувалися на території від оз. Ільмень до Північного Причорномор’я. Вони сформували ряд союзних племен - родових об’єднань, що ввійшли в історію під назвою "племінні князювання" або "літописні племена". Вони створили основу для створення в IX столітті східнослов’янської держави - Київської Русі.
Археологічні пам’ятники свідчать про те, що культура слов’янських племен у межах великих територій мала спільні риси. Для східнослов’янської культури характерними були:
створення древніх поселень (градів, міст),
відправлення культових обрядів,
поховання у вогні - тризна,
будівлі з каменю і глини,
родові закони та звичаї,
мовна єдність,
загальна культура писемності.
Разом з тим кожна зі слов’янських груп мала свої, властиві тільки їй, особливості мови (діалекти), декоративної вишивки, розходження у формах кераміки тощо.
Східні слов’яни та їхнє суспільне управління
Якою ж була суспільна організація древніх слов’ян і чому протягом багатьох тисячоліть відносини в їхньому середовищі будувалися на взаємних зв’язках, у пізніший час загублених?