1.Святославу Ігоревичу було лише три роки, коли він успадкував князівство від свого батька. До повноліття Святослава країною керувала його мати — княгиня Ольга. З дитинства він готувався стати воїном і присвятив цьому майже все життя.Повісті временних літ»
У рік 946. Ольга із сином Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І вийшли древляни насупротив.
І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був Святослав зовсім малим. І сказав воєвода Свенельд і кормилець Асмуд: «Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем».
Із праці історика Льва Диякона
Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і яс-но-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою.
2.Східні походи Святослава
У 964 р. Святослав здійснив перший похід до межиріччя Оки й Волги, де підкорив в’ятичів і через їхню землю вирушив на Волзьку Булгарію.
Він захопив її столицю, приборкавши місцеві племена, та навесні 965 р. вступив на територію Хозарського каганату.
У головній битві на березі Волги, біля столиці каганату, міста Ітиля, Святослав спільно із союзними печенігами переміг хозар і повів військо вздовж берега Каспійського моря до узбережжя Азовського моря, через землі Північного Кавказу. Війська Святослава пройшли з боями, підкоривши місцеве населення. У гирлі річки Дон у 965 році війська Святослава захопили хозарське місто-фортецю Саркел, що контролювало перетин сухопутних і річкових торговельних шляхів з Азії в Європу. Після захоплення місто перейшло під владу Русі й стало називатися Біла Вежа.
У 966 р. Святослав від Саркела знову вийшов на землі в’ятичів, остаточно підкорив їх і наклав данину. Проте розгін Хозарії відкрив шлях на Русь наступу печенігів.
Балканські походи Святослава
У 968 р. на за візантійського імператора до воювати з Болгарією військо Святослава суходолом і човнами рушило до Дунаю на державу болгар. Його поява була несподіваною, і перша битва з болгарським військом принесла перемогу руській зброї. Русичі розгромили болгар під Доростолом і захопили 80 міст. Князь Святослав на підкорених землях зробив столицею місто Переяславець на Дунаї, де розмістилася «середина» його землі.
У той час у Києві перебували княгиня Ольга і троє синів Святослава. Навесні 969 р. степові кочовики печеніги вперше підійшли до Києва й осадили місто. Осадженим вдалося послати звістку про це в Переяславець. Святослав швидко зібрав військо і стрімко рушив до Києва. Печеніги не чекали цього і відступили.
У 969—970-х pp. Святослав вирушив у новий похід проти болгар і завоював землі та міста у Фракії та Македонії. Коли Святослав попередив візантійців, що йде на Константинополь, проти нього постало велике імперське військо. Саме за цих обставин і була проголошена князем промова до дружини, що увійшла в літопис.
Які думки, почуття викликає у вас промова Святослава? Якхарактери-зує Святослава його поведінка?
Промова Святослава з «Повісті временних літ»
«Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею доведеться стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді самі подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо».
3.НЕ ЗНАЮ
Политическая история Становление и развитие казахской государственности в регионе средневекового Казахстана имело важнейшее значение для сложения и консолидации, сохранения целостности казахского этноса на длительном пути его развития. Письменные источники содержат достоверные сведения о крупном позднесредневсковом государстве — Казахском ханстве, игравшем заметную роль в регионе Центральной Азии, в системе государств евразийских народов. С середины XV в. и до начала XVII в. Казахское ханство было фактически единым политическим организмом, отличавшимся большей или меньшей степенью стабильности. Оно пережило время становления, подъема и упадка, а в XVII в. распалось на отдельные ханства (в территориальных пределах жузов). Территория ханства неоднократно меняла свои очертания под влиянием главным образом внешнеполитических событий, но почти всегда в пределах расселения казахского этноса — (Яика),отАлтая и Тянь- Шаня до Каспия и Арала. Хотя, разумеется, в средневековье этнические и государственные территории казахов, как и других народов региона, как правило не совпадали. Территория Казахского ханства в XV—XVII вв. по данным источников того времени была на разных этапах меньше этнической территории казахов, территории их расселения как в оседлых районах, так и в пределах основных пастбищ и границ кочевых маршрутов Старшего, Среднего и Младшего жузов. Зайн ад-Дин Васифи (XVI в.) в сочинении «Бадаи ал-вакаи», как упоминалось выше, термином «Казахстан» называет земли на Чу и Таласе в Юго-Западном Семиречье, т. е. район размещения тех казахов, что были подданными ханов Джаныбека и Гирея, район возникновения Казахского ханства в его первоначальных границах'. Автор «Михман-наме-йи Бухара» размещает кочевья казахов намного западнее, чем Зайн ад-Дин Васифи. Он пишет, что казахи (времени ханов Бурундука и Касыма) кочуют от Итиля (Волги) до Сырдарьи и располагаются вдоль нее на зимовку. Обитателями обширной степной территории к северу от Сырдарьи и Арала он называет также мангытов (ногайцев) и узбеков-шайбанидов2. По русскому источнику — «Книге Большому Чертежу» (XVII в.) «кочевья Казахской Орды» располагались по среднему течению Сырдарьи и севернее ее «на 600 верст», т. е. на Сарысу, в районе Улутау, Сары-Арка. Противоречивость сведений источников о землях Казахского ханства отражает успехи и неудачи его правителей в борьбе за укрепление власти на разных этапах развития этого государства. Правители ханства вели самостоятельную внешнюю политику, их подданные имели мирные контакты, хозяйственно- культурные связи с соседними народами и странами Средней и Центральной Азии, с Российским государством.