вопрос не понятен <<
старейшина (в племенном роду)
вожак (в стае).
Економіка, яка склалася в Греції в V—IV ст. до н. е., визначила характер соціальної структури старогрецького суспільства. Поширення трудомістких сільськогосподарських галузей і їх часткова орієнтація на ринок, розвиток ремісничого виробництва і товарно-грошового звернення залучали до нових трудових операцій певні групи населення, підвищували їх питому вагу в суспільстві.
Економічна система, яка склалася в торгово-ремісничих полісах і Греції загалом, не могла існувати без залучення до праці великих мас рабів, кількість і питома вага яких в грецькому суспільстві V—IV ст. до н. е. безперервно зростала. Основними виробничими осередками стали приватні господарства, будь-то дрібні селянські ділянки і великі маєтки на хорі або різні за розміром ергастерії в місті, тоді як державні або храмові господарства не отримали такого розвитку, як в давньосхідних суспільствах. Усі ці особливості господарської структури призвели до формування такої системи соціальних відносин, яка може бути визначена як класичне рабство.
Система класичного рабства сформувалася у більш менш закінченому вигляді в найбільш розвинених торгово-ремісничих центрах, тоді як в аграрних полісах соціальна структура відрізнялася цілим рядом істотних особливостей. Найбільш яскравим прикладом є афінське суспільство, характеристика якого дозволяє показати особливості соціального ладу торгово-ремісничих полісів, що грають провідну роль в історичному розвитку Давньої Греції V—IV ст. до н. е.
Грецьке суспільство класичної епохи ділилося на три основні класи: клас рабів, клас дрібних вільних виробників і панівний клас. Класи — це великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в системі громадського виробництва, щодо засобів виробництва, за роллю в громадській організації праці, за отримання і розмірами наявного у них багатства, за характером свого менталітету життя.
В Сасанидском Иране государственной религией был зороастризм, и большинство ираноязычного населения исповедовало эту религию. Зороастрийские храмы обладали обширными территориями, а их жрецы имели большое влияние среди местного населения. После арабского завоевания лишённая государственной поддержки и дискриминируемая на официальном уровне религия стала стремительно терять последователей. Появились гонения на иноверцев, им запрещалось селиться рядом с мусульманами, демонстративно проводить немусульманские обряды, ездить верхом на лошадях. Тем не менее до IX—X веков персы-зороастрийцы составляли значительную часть населения, особенно в северных, южных и восточных районах Ирана. Значительный урон в Персидском Ираке, Фарсе и Хорасане с разрушением храмов и массовыми обращениями в ислам зороастрийская община понесла при правлении Аббасидов (с VIII в.) и иранских мусульманских династий (Буиды, Саманиды и др.). После монгольского нашествия небольшие группы зороастрийцев остались только в окрестностях городов Йезд и Керман. От них происходят современные зороастрийцы Ирана, количество которых не превышает 50 тыс. чел. Хотя наследие зороастризма в культуре современных персов значительно и часто используется как национальный символ, большинство персов слабо осведомлены о своей древней религии.
В эпоху Омейядов обращение персов в ислам происходило прежде всего в виде придания им статуса мавали («клиентов») разных арабских племён, вторгшихся в Иран. Политика Аббасидов сделала ислам более интернациональным и открыла дорогу к широкому обращению неарабских народов, в том числе персоязычных. Первоначально на территории Ирана господствовал суннизм и многие известные учёные персы раннего средневековья были суннитами (Абу Ханифа, Абу Давуд, Хаким Нишапури, Газали, аль-Бухари, Абу Иса ат-Тирмизи и др.). Тем не менее постепенно из иракских центров стал распространяться иснаашаритский шиизм, особенно укрепившийся в городах Кум, Кашан, Себзевар и др. Окончательное закрепление этой ветви ислама в Иране связано с правлением династии Сефевидов, объявивших иснаашаритский шиизм государственной религией и развернувших широкую кампанию по обращению (часто насильственному) суннитов. На сегодняшний день шиизм — государственную религию Ирана — исповедует более 90 % населения и подавляющее большинство персоязычных. На территории Ирана расположена такая значимая шиитская святыня как Мавзолей Имама Резы в Мешхеде.
Бахаизм, религия, возникшая в XIX в. в Ширазе, составляет крупнейшее в Иране неисламское религиозное меньшинство (до 500 тыс. чел.), однако не признаётся на государственном уровне, и персы-бахаи подвергаются преследованиям.
Главный в роду-Аксакал