Население: тюркюты
усуни,
дулу,
нушиби (в Семиречье)
кыргызы (на Енисее),
теле (на Алтае)
кидани (в Маньчжурии)
согдийцы (в Средней Азии)
Объяснение:
Тю́ркский кагана́т, Тю́ркютский кагана́т — крупное средневековое государство в Азии, созданное племенным объединением древних тюрок во главе с правителями из рода Ашина. Одно из крупнейших государств в истории. В период наибольшего расширения (конец VI века) контролировало территории Северо-Восточного Китая (Маньчжурии), Монголии, Алтая, Восточного Туркестана, Западного Туркестана (Средней Азии), Казахстана, Крыма и Северного Кавказа. В 542 году этноним «тюрки» впервые встречается в китайских источниках.
Московский князь, внук Александра Невского, Иван 1 Данилович Калита вел проордынскую политику в отношении с Золотой Ордой.
Главной чертой характера, было умение Ивана ладить с ханом. Он часто ездил в Орду и вскоре заслужил расположение и доверие Узбека. В то время как другие русские земли страдали от ордынских вторжений, владения князя Московского оставались спокойными, наполнялись жителями и, сравнительно с другими, находились в цветущим состоянии. Политика Ивана отличалась полным послушанием и полным подчинением Золотой Орде. Он неоднократно ездил в орду, возил подарки.
Княжение Ивана I Калиты отличалось одной особенностью , драгоценной для москвичей .
В правление Ивана 1 ордынцы не беспокоили Московское княжество. Ивану дали право самостоятельно собирать дань с Северо-Восточной Руси. Благодаря этому Иван Калита стал пополнять и свою казну. Иван I получает титул Владимирского князя. Руками ордынцев Иван 1 убирает своих противников: князь Тверской, князья Верховские были казнены по доносу Московского князя.
Дмитрий Донской, внук Ивана Калиты, напротив, ведет антиордынскую политику
Особое внимание князь уделял южным границам своего государства. В 1373 году он организовал охрану "берега" — реки Оки, поставив на речных "перелазах" (бродах) крепкую стражу. Самые опасные места были "засечены". Передовые русские дозоры высылались и в степь на реки Дон и Хопер.
В 1376 году Московское княжество утвердило своё влияние в Волжско-Камской Болгарии, начало переговоры с Великим Новгородом об урегулировании торговой деятельности. В результате их, Москва открыла свободный пропуск новгородских товаров в своей земле, заручившись согласием новгородцев в случае нового конфликта с Тверью стоять на стороне Москвы.
Мамай был сильно обеспокоен возрастающим могуществом московского князя. В 1377 году ордынцы напали на Нижний Новгород. В битве при реке Пьяна русское войско потерпело тяжёлое поражение от ордынского царевича Арапши. Нижний Новгород был сожжён.
В следующем году Мамай послал войско мурзы Бегича разграбить и сжечь «чрезмерно усилившуюся» Москву. Но Дмитрий Иванович встретил ордынцев на Рязанской земле у реки Вожа, где 11 августа 1378 года русские войска впервые за полутора вековую историю татаро-монгольского ига обратили ордынцев в позорное бегство. Бегич был убит. 1380 год – Куликовская битва, на которую вместе с московским князем вышли многие князья, была первой победой русских над ордынцами.
Объяснение:
ОбъЧерез раптову смерть Рузвельта 12 квітня 1945 року, обов'язки президента США перебрав на себе Гаррі Трумен. Він успадкував від попередника план ядерної атаки Японії і мусив визначити «де» і «коли» здійснити удар.
27 квітня 1945 року відбулась перша нарада Комітету Збройних сил США з визначення цілей бомбардування. На ній було встановлено критерії їх відбору, які зводилися до наступного:
Площа цілі мусить бути не менше 4,8 км в діаметрі, а в її околицях повинні бути житлові масиви.
Ціль повинна міститися на проміжку між Токіо і Наґасакі.
Ціль повинна мати високе стратегічне значення.
На основі цих критеріїв було обрано 17 місцевостей, що називалися «об'єктами дослідження».
Регіон Канто
Токійська затока, місто Кавасакі, місто Йокогама.
Регіон Токайдо
місто Наґоя.
Регіон Кінкі
місто Осака, місто Кобе, місто Кіото.
Регіон Тюґоку
місто Хіросіма, місто Куре, місто Сімоносекі, місто Ямаґуті.
Регіон Кюсю
місто Яхата, місто Кокура, місто Кумамото, місто Фукуока, місто Наґасакі, місто Сасебо.
З цих 17 були вилучені ті міста, які вже зазнали руйнувань в результаті стратегічних бомбардувань авіації США: Токіо, Осака і Наґоя.
Згодом до критеріїв відбору була додана умова, за якою місцевість для здійснення ядерного бомбардування мусила мати належний рельєф, щоб можна було зрозуміти силу ударної хвилі. Враховуючи новий критерій, на другій нараді Комітету Збройних сил США, що відбулася 11 травня 1945 року, вирішили зупинитися на 4 містах — Кіото, Хіросімі, Йокогамі та Кокурі. Проте тут виникла суперечка між науковцями і військовими щодо доцільності бомбування японської стародавньої столиці Кіото, в результаті чого Кіото замінили на місто Ніїґата.[3]
З 28 травня 1945 року військове командування США заборонило бомбувати міста, що мусили стати цілями ядерної атаки. Робилося це з метою скласти чітке уявлення, які руйнування може причинити ядерна зброя в місті. Завдяки цьому в Японії стали ширитися чутки, що у вищезазначених Хіросімі, Йокогамі, Кокурі та Ніїґаті немає нальотів ворожої авіації, тому населення з інших міст і містечок стало стікатися туди, шукаючи притулку і безпеки.
14 червня 1945 року на черговій нараді Комітету Збройних сил США було вирішено вилучити Йокоґаму зі списку міст-цілей, а на її місце поставити Наґасакі[4]. Також домовились не попереджувати японської сторони про здійснення бомбардування. Отже, остаточний вибір впав на Хіросіму, Кокуру, Ніїґату і Наґасакі.
25 липня 1945 року президент США Трумен віддав наказ про проведення ядерного удару по Японії. Бомбардування слід було здійснити «особливою бомбою» після 3 серпня за умови гарної погоди. Деталі операції містилися в бойовому наказі № 13 командування авіації США від 2 серпня. Його здійснення було тимчасово відкладене через погану погоду під впливом тайфуну № 8.