В історії війн деякі битви вирішували долю поодиноких народів та держав на довгі десятиліття — а то і століття. До таких битв належить без сумніву і битва під Полтавою, яка вирішила долю не тільки Швеції і Московського царства, але також і України. Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави.
Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу.
Полтавська битва мала далекосяжні наслідки і для всієї Європи. Шведський історик Петер Енґлунд зазначає:
Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування, Московське царство почало звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Московського царства, яка міцніє і перетворюється у велику державу.
Тетчери́зм — політика консервативного правління Великої Британії на чолі з Маргарет Тетчер (1979–1990), що супроводжувалась приватизацією національних підприємств, монетаризмом у фінансово-економічній сфері, зменшенням фінансування освіти й охорони здоров'я.
Політика тетчеризму тісно пов'язана з соціально-економічними поняттями та категоріями неолібералізму та «шокової терапії». Поняття «тетчеризм», як і «рейганоміка», увійшло в економічну теорію, відображаючи нове розуміння економічної політики (у межах неолібералізму — концепції вільного, саморегулюваного управління господарською діяльністю).
Відповідно до своїх поглядів на політику та економіку, Тетчер виступала за зменшення рівня впливу держави на економіку, підтримку вільного ринку і підприємництва. Вона намагалась припинити, як їй здавалось, надмірне втручання держави в економіку, і домагалась цього шляхом приватизації державних підприємств і муніципального житла. Після правління Джеймса Каллагана, уряд дійшов висновку, що кейнсіанський підхід до керування попитом провалився, Тетчер відчувала, що економіка не самозбалансувалась і має потребу в нових фіскальних програмах, зосереджених на інфляції.
Вона почала економічні реформи з підвищення процентної ставки для уповільнення зростання грошової маси та уповільнення, у такий б, інфляції. Було зменшено бюджет та скорочено видатки на громадські програми, зокрема, на охорону здоров'я, освіту і будівництво житла. Вона також запровадила обмеження на друк грошей і законами обмежила діяльність профспілок.
В первую антифранцузскую коалицию Россия (при Екатерине II) вступила, так как императрица опасалась распространения революционных настроений на Россию, что повлекло бы за собой свержение императорской власти. Однако в боевых действиях русские войска поучаствовать не успели: Екатерине II войска помешало отправить восстание в Польше
Во второй антифранцузской коалиции (уже при Павле I) Россия участвовала по той же причине. В ходе войн коалиции (интересно то, что союзниками в ней выступали исторические противники Россия и Османская империя) были совершены победоносные Итальянский и Швейцарский походы А.В.Суворова, однако Павел I резко изменил внешнеполитический курс с проанглийского на профранцузский (причина – планы императора присоединить к России Мальту, что противоречило интересам Англии).
В следующую, третью антифранцузскую коалицию Россия (управляемая Александром I) вступила, опасаясь распространения уже не революционных настроений, а гегемонии Наполеона на всю Европу. Более того, Россия защищала союзнические интересы: у границ Англии (с которой новый император уже восстановил отношения) стояли готовые к боям французские корабли. Однако бои в составе коалиции оказались проигрышными – самым значимым для России является поражение под Аустерлицем (1805).
Та же причина – сдерживание чрезмерного усиления наполеоновской Франции – побудила Россию вступить и в четвёртую антифранцузскую коалицию. Однако боевые действия и в составе этой коалиции не были успешными для русских войск. По итогам войн Александр I был вынужден подписать Тильзитский мир, отвечающий всем интересам Франции (главным из которых было присоединение России к континентальной блокаде Англии).
В пятой антифранцузской коалиции Россия формально не участвовала, но посылала войска в Австрии.
Шестая и седьмая антифранцузские коалиции были созданы уже после Отечественной войны 1812 года, поэтому причиной вступления России в них был поиск союзников в рамках Заграничных походов императора Александра I (одной из причин Заграничных походов, в свою очередь, было стремление одержать окончательную победу над наполеоновской армией и отстранить его от власти). В ходе существования Шестой коалиции в основном ликвидировались состояния войны между Россией и государствами, противниками которых она оказалась по Тильзитскому миру, а также заключением иных договором. Война седьмой коалиции же была победоносной: войска союзников разгромили войско бежавшего с Эльбы Наполеона при Ватерлоо, и тот был отправлен в почётную ссылку на остров Святой Елены.