Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР після 26 грудня 1991 року.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на неевропейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть.
Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.
Объяснение:мирование Хунну 1600 до н. э. — 822 до н. э.
Этот период истории хунну почти не отражён в китайских источниках, так как хунну жили на северной окраине Гоби и сведения о них не доходили до Китая.
Судя по антропологическим находкам, происходит смешение прото-хуннов с европеоидными племенами, возможно динлинами. Происходит оформление традиций, быта, появление кочевого скотоводства. К XIII веку до н. э. происходит оформление родового строя хунну. Нет сведений о конфликтах с Шан, наоборот, в хуннских захоронениях обнаружено много бронзовых изделий из Шаньского Китая. У хунну сохранились некоторые традиции искусства эпохи Шан, забытые в самом Китае. Например, гуннский жертвенный сосуд, найденный на Каталаунских Полях, аналогичен жертвенным сосудам хунну, стиль которых восходит к сосудам «ю».
Хунну окрепли и начали рас своё влияние на другие племена. На северо-западе они продвинулись до оазиса Хами, на юго-западе — до озера Лобнор, на севере — до динлинов, на юге — до Хэбэя. На востоке хунну граничили с дунху, предками монголов. По данным археологии нельзя судить о том, как складывались отношения хунну с окружающими народами. Но, по крайней мере, можно выделить круг археологических культур и народов, с которыми соприкасались хунну: сибирские племена на севере (бома и другие), динлины (тагарская культура) на северо-западе, индоевропейцы на юго-западе (юэчжи и близкие к ним племена), дунху на востоке. На юге соседями хунну были жуны, принадлежность которых неизвестна, поскольку они исчезли полностью к середине I тысячелетия н. э., остатки смешались с разными народами; вероятно, что от смешения жунов и тибетцев произошли тангуты в Амдо. Китайцы описывали жунов как рыжеволосых людей высокого роста и со светлыми глазами, живущих в горах родо-племенным строем[1].
В "Задонщине" выражено поэтическое отношение автора к событиям Куликовской битвы. Его рассказ, как и в "Слове о полку Игореве", переносится из одного места в другое: из Москвы на Куликовское поле, снова в Москву, в Новгород, опять на Куликово поле. Настоящее переплетается с воспоминаниями о Сам автор охарактеризовал свое произведение как "жалость и похвалу великому князю Дмитрию Ивановичу". "Жалость" — это плач по погибшим. "Похвала" — слава мужеству и воинской доблести русских, считает один из современных ученых.