У XVI та XVII ст ігалося зростання великого феодального землеволодіння. Перерозподіл земель здійснювався переважно в сторону магнатів ігалося зменшення землеволодіння середньої та дрібної шляхти. Фільварково-панщинне господарство почало зміцнюватися. Таке швидке зростання фільварка пов'язане перш за все із прийняттям закону "Устава на волоки" у 1557 р. за яким відбувся перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві., Західній Білорусії на Волині.
З середини XVI ст. почало відбуватися формування козацького землеволодіння. Земельні наділи були зосереджені у верхівки, а саме у королів, шляхти, церкви.
Захоплювалися магнатами шляхетські маєтки, залишаючись без землі вони були вимушені найматися на службу до магнатів та отримували невеликі володіння за умови виконання різних обов'язків, в основному військової служби. Завдяки реформі було зміцнено феодальну власність на землю, тобто вся земля повинна мати господаря. Але вона все більше завдала удару селянський общині і призвела до покріпачення селян.
На Північній Буковині у Закарпатті також зростала велика феодальна власність. У Слобожанщині царський уряд здійснював політику так званих заказаних городів, згідно з якою російським феодалам заборонялося купувати землі у південних повітах країни. Це сприяло зростанню землеволодіння служилих українських людей.
Зростали церковні землеволодіння. Вони багатіли за рахунок захоплення селянських земель, підписувань, дарувань місцевих воєвод, магнатів і шляхти. Великокнязівський уряд надавав землі монастирям.
Змінилася і структура феодального землеволодіння від "всякі пожитки" (при козаках) до хутору. Хутір часто перетворювався на велике землеволодіння. Заможні козаки, крім землеробства і тваринництва, займалися ще різними сільськогосподарськими промислами, зокрема будували млини, заготовляли мед, курили горілку, торгували продуктами. Було впроваджено локаційні грамоти за рахунок яких селяни мали змогу вільно розпоряджалися землею, могли її продавати, закладати, дарувати.
Із розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків, зростанням у Західній Європі попиту на продукцію сільського господарства відбулося знеземелювання селян та їх остаточне закріпачення. Обмежували права селян на землю фільварки.
Посилення феодального гніту на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і посилення національно-визвольної боротьби українського народу.
В другій половині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї виникла Запорізька Січ - центр українського козацтва, що став осередком боротьби за визволення України від феодального і національного гноблення. Запорізьке козацтво створило свою соціально-політичну і військову організацію.
В XVI - першій половині XVII ст. розвиток продуктивних сил спричинив поглиблення процесу суспільного розподілу праці - подальшого відокремлення ремесла від сільського господарства, дальший розвиток ремесла.
Значного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промисли. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри, в тому числі з виробництва холодної зброї, куль, ядер. Славилися своєю майстерністю кораблебудівники. На Дніпрі розміщувалися корабельні верфі, де будувалися річковий і морський флоти. Серед промислів важливу роль в економіці відігравали рибальство, видобуток солі, мисливство, бджільництво. Значного розвитку набувала внутрішня і зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності: хліб, тютюн, горілку, порох та інші бойові припаси, тканини, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу, хутра, худобу. Важливою складовою господарського життя Запорізької Січі були її фінансові ресурси. Вони формувалися з комбінації податків, які стягувалися через ціни на товари, а також з доходів від промислів, мита за перевезення та транзитну торгівлю, натуральних і особистих повинностей, оренди, регалій, судових штрафів. Запорізька Січ не мала власної банківської і грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн. Серед старшини і заможних козаків було чимало лихварів.
В першій половині XVI ст. розпочинається початок мануфактурного виробництва. Мануфактури - це відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоч ручна праця все ж домінувала. На них використовувалася наймана праця. Мануфактурне виробництво в основному мало товарний характер. З виникненням мануфактур укріплювалося виробництво.
У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір. Папірні були в основному власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У 16 ст. здобутки в паперовій промисловості відкрили добу книгодрукування, яке також здійснювалося у друкарнях мануфактурного типу. У
Слобідській та Лівобережній Україні розвивалося селітряне виробництво.
Наприкінці 18 ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, тому 18 ст. вважається періодом розквіту мануфактурного виробництва.
Йому не ставлять пам'ятників в Україні, його ім'ям не називають вулиці та міста, але вже близько 280 років він залишається для українців людиною-легендою, яка багато в чому переступила межі реальності, наблизившись більше до епічно-літературного персонажу, ніж до історичного. А якщо той чи інший діяч є частиною народного епосу впродовж трьох століть поспіль, то ніякі зміни політичної кон'юнктури вже не зможуть вплинути на сприйняття його образу нащадками.
У багатьох народів в історичній пам'яті присутній образ "благородного розбійника" - героя, який уособлював собою справедливість, сміливість, честь, безкорисливість, символізував незломлений народний дух, поєднуючи в собі найкращі риси національного характеру.
У англійців це знаменитий Робін Гуд, у швейцарців - Вільгельм Тель, у саксонців - Карл Валльманн (Капітан Роз), у шотландців - Роб Рой, у словаків - Юрай Яношик, у сербів - Велько Петрович (Гайдук Велько), у болгар - Стефан Караджа, у грузин - Дата Туташхіа, у росіян - літературний герой Володимир Дубровський, у американців - Буч Кессіді.