Став ханом, Касым стремился ослабить влияние феодальной знати, укрепляя тем самым свою личную власть. Например, Бабур писал, что хан Касым крепко держал власть в ханстве в своих руках, ему полностью подчинялись султаны и беки. Как свидетельствуют его современники, хан Касым отличался военным талантом, личным мужеством, умел повести людей за собой. Хан Касым в короткие сроки мог созвать конное войско в 300 тысяч всадников. Народные предания казахов связывают с именем хана Касыма создание свода законов, известных как «Қасым ханның қасқа жолы» («Чистая дорога хана Касыма»). Расцвету ханства Касыма ослабление переживавшей тяжелый кризис некогда могущественной соседней Ногайской Орды. Многие общины, находившиеся под властью ногайских феодалов, перешли под покровительство хана Касыма и казахских султанов. При правлении хана Касыма отношения с Могулистаном были построены на дружественно-союзнической основе. Постепенно ханы Могулистана стали терять свое влияние в Жетысу. Западный Могулистан в этот период превратился в арену междоусобиц и жестокой войны с узбеками в Фергане. Северное Жетысу уже фактически не входило в состав Могулистана. Иссык-Кульский регион в это время стал владением кыргызов. Переселение правителя Могулистана хана Сайда в 1514 году в Восточный Туркестан после поражения от кыргызов создало благоприятные условия для усиления власти хана Касыма в Жетысу. В результате его завоевательных походов против соседних государств еще более укрепилось экономическое и политическое положение Казахского ханства. В период правления хана Касыма Казахское ханство превратилось в экономически мощное и политически влиятельное государство.
В начале XVI века хан Касым значительную часть огромной исконной территории казахов подчинил себе. К этому времени границы Казахского ханства на юге охватили Присырдарьинский регион и присырдарьинские города в Туркестанском регионе. На юго-востоке были присоединены основная часть Жетысу, поймы рек Чу, Талас, Каратал и Или. На севере и северо-востоке казахские границы от гор Улытау и озера Балхаш достигли отрогов Каркаралинских гор. На северо-западе границы Казахского ханства приблизились к пойме реки Урал (Яик). В это время численность населения, находившегося под властью хана Касыма, составляла один миллион человек. В начале правления хана Касыма политико-административным и торгово-экономическим центром Казахского ханства являлся город Сыгнак. С вхождением в состав ханства города Туркестан он стал его столицей. Хан Касым правил ханством из Туркестана.
Хан Хакназар (1538-1580 гг.) прилагал много усилий для укрепления международного положения ханства. Он уделял важное внимание развитию торгово-экономических отношений с соседними государствами. Он сумел установить тесные, основанные на дружбе и доверии связи с Ногайской Ордой на западе, Сибирским ханством на севере, с соседним ханством Шайбанидов. Свободные перекочевки родов и племен Казахского ханства на зимовки в поймах рек Волги и Урала, а также в Кызылкумы и Присырдарьинский регион возобновились именно в этот период.
Усиление мощи Казахского ханства и улучшение жизни населения при Хакназаре вызвали откочевку казахских племен, входивших в Ногайскую Орду. Канлы, кыпчаки и другие кочевые племена откочевали в Казахское ханство. К тому времени в Ногайской Орде управляли две группировки правителей, противостоявшие друг другу. Одна из них стремилась к объединению с Русским государством, другая настаивала на воссоединении с Казахским ханством. Своевременно воспользовавшись такой благоприятной обстановкой, хан Хакназар присоединил к себе большинство племен Ногайской Орды. Ногаев, имевших намерение войти в состав Русского государства принудил перекочевать на запад. Ногаи были вытеснены к Дону, что дало возможность Хакназару расширить границы Казахского ханства. Распад Ногайской Орды придвинул границы Русского государства к Казахскому ханству.
При хане Хакназаре были налажены торговые связи и установлены политические отношения Казахского ханства с Москвой. В 1569-1573 годах в Казахском ханстве побывали русские послы Семен Мальцев и Третьяк Чебуков. Во второй половине XVI века торговые связи с Казахстаном и Средней Азией осуществляли русские купцы братья Строгановы. Царь Иван Грозный выдал Строгановым грамоту на беспошлинную торговлю с казахами. Направив к хану Хакназару послов, Иван Грозный поручил им заключить с Казахским ханством военный союз для борьбы с сибирским ханом Кучумом. Это говорит о том, что русский царь хотел установить постоянные дипломатические отношения с Казахским ханством.
Объяснение:
Коли клімат на Землі був теплим, стоянки людини розташовувалися на височинах у невеликих річок або струмків. В останні періоди раннього палеоліту почалося Велике заледеніння - наступ льодовика. На частку первісної людини випали суворі випробування. Це змусило людей пристосовуватися до нових умов життя. При цьому виживали найсильніші.
Стоянки первісної людини виявлено в багатьох областях Африки, Азії і Європи. У Середній Азії найдавніші кам'яні знаряддя праці знайдені на стоянках Селенгур в долині Фергани і Кульбулак в Ташкентському оазисі. Ці грубі галькові знаряддя, оббиті у вигляді вістря отримали назву чопери.
Знаряддя праці були дуже простими. Чоловік, озброєний загостреними камінням і кийком, полювала на тварин, з до палиці-копалки він викопував їстівні коріння і бульби рослин. Таким чином, людина брав те, що давала йому природа, тому найдавніші заняття людей - збиральництво і полювання називаються привласнюючим господарством. Всесвітньо відомим пам'ятником періоду середнього палеоліту є печера Тешикташ, відкрита в 1938р. В ній виявлено близько 300 кам'яних знарядь праці і величезна кількість кісток тварин - гірського козла, оленя, дикого коня, леопарда, зайця, дрібних гризунів, а також птахів.
Найвідомішою знахідкою в Тешикташе з'явилася останки людини, що належали первісній хлопчика 8-9 років. Зберігся його череп з нижньою щелепою. Це один з небагатьох виявлених археолагами череп неандертальця і одне з перших давньокам'яного століття. Тіло померлого хлопчика помістили в спеціально вириту в глибині печери яму, навколо нього встромили в землю рогу гірських козлів, які утворили коло. Ці роги, за поданням людей, що повинні були захищати похованого в іншому світі.
Праця і накопичення знань про навколишній світ поступово змінювали мислення людини. Люди гали безліч незрозумілих їм явищ природи: зміна дня і ночі, пір року, виверження вулканів, землетруси та інші. Не вміючи пояснити їх, вони починають поклонятися різним природним силам - грому, блискавки, вітру, дощу. Зміну часів року, грози, бурі стародавні люди пояснювали діями одухотворених сил природи. Віра в надприродні істоти в науці отримала назву-анімізм.
Первісні люди вірили в те, що які-небудь предмети можуть принести удачу або відвести біду. Ця віра отримала назву фетишизм. Ще одним доказом існування релігійних вірувань у первісних людей є знахідка наскальних малюнків, які належать до пізнього палеоліту. Найдавніші з них виявлені в печерах Альтаміра в Іспанії, Ласко-у Франції і Капової печери в Башкирії. Люди вірили, що малюнки до м у майбутньому полюванні. Перед ними вони виконували танці, наслідуючи рухам тварин, представляли сцени полювання, вправляючись у метанні списа. Зародження релігійних вірувань і найдавніші поховання померлих з'являються в середньому палеоліті.
Стародавні малюнки є цінними історичними документами. Вони допомагають зрозуміти, про що думав чоловік, як він уявляв собі навколишній світ, на яких тварин полював, якими знаряддями праці і зброю користувався. Прагнення людини зрозуміти навколишній світ послужило основою для розвитку первісного образотворчого мистецтва.