Афі́ни (грец. Αθήνα, МФА: [aˈθina]) — місто, столиця Греції. Розташоване на відстані 8 км на північний схід від порту Пірей у затоці Егейського моря, побудоване навколо скелястих пагорбів Акрополіса висотою 169 м і Ареопага висотою 112 м. Лежить на півдні центрального плато Аттики, де протікають гірські потоки Кефіс та Іліссос.
Стародавні Афіни були потужним містом-полісом, важливим тницьким центром. Тут народились Сократ, Перикл, Софокл; Платон започаткував «академію», а Арістотель — ліцей. Афіни — колиска Західної цивілізації, батьківщина світової демократії.
Ошатна антична спадщина добре збереглась у місті: Акрополь, Парфенон, Афінська агора, Храм Зевса Олімпійського, Римський форум, Храм Гефеста тощо. Збереглись донині й деякі з пам'яток доби панування Османської імперії (незалежність від якої Греція здобула лише 1830 року). Сучасну історію міста репрезентують Грецький парламент, Палац Президента та, так звана, Афінська трилогія: Національна бібліотека, Афінський університет та Національна академія. 1896 року в Афінах було відроджено сучасні Олімпійські ігри.
Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV — XV ст. Культура українських земель у другій половині XIV — XV ст. розвивалась у суперечливих умовах. Безпосередній вплив на неї мали політичні, суспільні та господарські відносини.
Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав — Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії та Московської держави. У кожній із них умови розвитку культури були різними. До позитивних наслідків цього процесу можна віднести те, що культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли ідеї гуманізму та Відродження. Проте українська культура не запозичувала якісь ідеї повністю, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини. У результаті створювалися справжні шедеври світового рівня, що мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, у яких не було власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
У другій половині XIV — XV ст. почалася активна експансія (розширення впливу) католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками й православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.
Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків, які знищували архітектурні пам’ятки, книги, а головне — людей, що їх створювали. Водночас небезпека й завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, складалися думи й пісні.
Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка дедалі більше набувала рис самобутності.
4 восточная Беларусь 5 Западная 8 Крым