Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.
Сарматы являются преимущественно скотоводами,сообщает римский историк Страбон в своем труде "География".Овцеводство было основным видом хозяйства.Сарматы выращивали овец более крупной породы,чем скифы.Также у сарматов были лошади и верблюды.В курганном могильнике Кресты (Недалеко от города Уральск) у ног сарматского воина был найден целый костяк козы.У сарматских племен был равниный вариант пастбищного животноводства.Общины,перемещавшиесявдоль реки Волги,имели зимние пастбища в песках Северного Прискапия,где даже зимой редко бывает снег.Сарматы,обитавшие вдоль реки Жайык,зимние пастбища имели в Северном Приаралье.Только племена дахов не выходили за пределы Мангистау."
"На зимних пастбищах,у русел степных речушек сарматы распахивали землю и выращивали просо"
Объяснение:
Біздің жерімізде ерте орта ғасырларда ірге теккен алғашқы феодалдық мемлекеттердің бірі: Түрік қағанаты. Бумын Түрік қағанатының билеушісі. 522 ж. Ұйғыр қағанатын жеңген соң құрылды. Батыс Түрік қағанатының жазғы ордасы Мыңбұлақ. Батыс Түрік қағанатында яғбу, шад, елтебер атағы қаған руынан шыққандарға берілген. Қарапайым халықты «Қара будындар» деп атаған. Батыс Түрік қағанатында сот істерін атқарушылар Бұйрықтар мен тархандар. Түрік қағанатының екіге бөлінген уақыты 603 ж. Шығыс түрік қағанатының алғашқы қағаны Құтылық. Жужындарды жеңген соң Бумын Түрік билеушісінің қағаны болды. Түрік қағанатындағы тайпалар саны 30-дан аса. Мұқан қаған тұсында Түрік қағанаты Орталық Азияда саяси үстемдікке жетті.568 ж Түрік қағанатының Константинпольге барған елшілігін соғдылық көпес Маниах басқарып, сауда келісімін жасады және Иранға қарсы әскери келісімге қол қойды. Батыс Түрік қағанаты Қаратаудан Жоңғарияға мемлекетін аумақты иеленді. Батыс Түрік қағанатының орталық аумағы Жетісу, астанасы Суяб болды. VΙΙ ғ «он оқ будын» Батыс Түрік қағанаты деп атады, «он тайпа», дулу, нушеби, үйсіндер, қаңлылар, түркеш тайпалары да енген. Византия VΙΙ ғ басында Батыс Түрік қағанатының одақтасы болған. Батыс Түрік қағанатында билік үшін талас басталды 630 ж. Тудундар алым-салық жинауды бақылап отырды.