Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
в середине 13 века литовский князь миндовг объединил литовские земли и присоединил черную русь (гродно).
к середине 14 века литовским князьям подчинилась огромная территория с населением – полоцкая земля, полесье, волынь, киевская и северская земли.
с 1370-х года великое княжество литовское стало претендовать на роль центра всех земель.
с 1368–1372 годов началась литовщина – походы князя ольгерда на северо-восточные земли, в том числе и москву.
великое княжество литовское не смогло стать центром земель из-за усиления москвы после куликовской битвы и усиления в литве позиций католической церкви.
в 15 веке, приблизительно, до 1470-х годов процесс объединения земель в литве шел быстрее, чем вокруг москвы.
периоды дипломатических союзов москвы и литвы были короткими. во время одного из них в 1391 году литовский князь витовт отдал дочь софью замуж за василия i. так что, начиная с василия ii, в крови московской династии была литовская кровь.
в 15 веке происходит сближение великого княжества литовского и польши. в 1439 году литва признала флорентийскую унию католической и православной церквей.
после этого претендовать на роль центра земель литва уже не смогла.
начался переход на московскую службу православных князей из великого княжества литовского.
во время феодальной войны московский князь не мог влиять на литовского. некоторые удельные князья переходили на службу к литве.
при иване iii удельным князьям были запрещены сношения с литвой, минуя москву.
перед стоянием на угре московскому князю удалось нейтрализовать союз хана и князя литовского переходом на московскую сторону верховских князей – воротынских и белёвских.
после 1485 года иван iii демонстративно стал титуловать государем всея руси в бумагах, посылаемых в литву.
военный конфликт был неизбежен. причем, по инициативе москвы.
1487–1489 годы – «малая» или «мелкая» порубежная война.
москвичи расселили литовский полон на южном пограничье.
1492–1493 годы пограничная война («странная война», участвовало много московских войск. союзник – крымский хан – опустошил южные литовские земли.
москвичи завоевали вязьму, мирно к москве перешли новгород-северский, чернигов, стародуб, их князьям за службу жаловали их же уделы. в поисках мира литовский князь александр женился на дочери ивана iii елене и признал ивана iii государем всея руси. брачное соглашение содержит требования по защите православия в литве.
иван iii спровоцировал разрыв отношений с александром в 1499 году.
1500 – 1503 годы – московско-литовская война.
1500 год – битва при ведроши.
крупнейшая битва после куликовской, несколько дней. литовцев заманили на берег реки, сожгли за ними мост и разбили полки, пленив воевод. погиб цвет литовской конницы, отличился воевода даниил щеня (гедеминович). литовцы сдали дорогобуж и торопец.
перемирие – 1503 год.
новая линия границы перерезала днепр, создав плацдарм для нападения на киев и смоленск.
москва получила путивль и рыльск, прикрывавшие от татар с юга.
главный итог – началось активное присоединение населенных земель из великого княжества литовского.
во время этой войны московские войска вступили в ливонию. магистра вынудили подписать на 50 лет мир не с московским князем, а с новгородским наместником и согласиться на возобновление вечной дани за владение дерптом–тарту–юрьевом.
1507–1508 годы война с литвой при василии iii. вечный мир на условиях 1503 г., так как александр в 1507 году умер, то эта и последующая война идет с объединенным польско-литовским государством.
1512 – 1521 годы война
повод – смерть елены ивановны.
1514 год – московские войска взяли смоленск (командовал щеня), но потерпели поражение под оршей. обе стороны использовали огнестрельное оружие.
окончилась перемирием.
литва не признала окончательность перехода смоленска к москве.
смоленская знать держалась обособленно, браки или между собой, или в литве и польше, но не в москве.
москва при любом удобном случае в дальнейшем использовала антилитовские настроения.
великий князь московский превратился в государя.