До конца 19 – начала 20 веков для казачества было характерно существование большой неразделенной семьи. Неразделенная большая семья была просто необходима в связи с социальным положением казачества и специфическим укладом жизни, ведь им приходилось обрабатывать огромные земельные наделы. Это происходило еще и потому, что стремление к казачьей жизни было и есть потребностью здорового духа казаков. Наиболее рациональные, проверенные веками традиции и обычаи регламентировались казачьим домостроем. Старики были хранителями традиций и обычаев. Общественное мнение было у казаков основой казачьей демократии, так ни одно распоряжение атамана или правления не выполнялось без одобрения стариков. В» старики» выходили по заслугам и по возрасту. Это были люди старше 63 лет, из крепких исправных семей с определенным достатком. Они составляли особый род « законодательного собрания» и службу постоянного наблюдения за жизнью и нравственностью станицы.
Вслід за селянською було проведено ряд інших реформ, що стосувалися найважливіших питань державного устрою Російської імперії.
З 1864 р. запроваджено земельну та судову реформи. Земське самоуправління вводилося в усіх українських губерніях, крім Правобережжя, оскільки там мала перевагу польська шляхта, а до неї царський уряд після повстання 1863 р. не мав довіри. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьому виборці були поділені на три категорії: поміщиків, міщан та селян. Перевага надавалась поміщикам. Однак земства з моменту їх утворення розвивають широкий спектр діяльності, займаються розвитком медичного обслуговування, освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, благоустроєм і т. д. В ряді земств, особливо на Полтавщині, відчутні були українофільські настрої. Серед земських діячів зросла плеяда активних учасників українського національного руху, як О. Русов, І.Шраг, В.Тарнавський, І. Лучицький, В.Самійленко та інші!
Все правильно?