Больше полезных дел для Пруссии сделал Фридрих II В годы его правления была присоединена западная Пруссия (1772, отобрали у Речи Посполитой в ходе первого раздела), Силезия (1742) у Австрии. Таким образом, территория страны выросла почти в два раза. Аналогично было больше успехов в культуре. Общее в политике: Курс на усиление Пруссии, расширение границ, усиление армии, совершенствование законодательства. Разное: Фридрих II был деятелем эпохи просвещения, типичным представителем просвещенного абсолютизма. Он отменил пытки, Они писал политические трактаты (например, "Антимакиавелли"). Был музыкантом, философом, писателем и масоном. Основал королевскую оперу, открыл берлинскую Академию Наук и первую публичную библиотеку. У Фридриха Вильгельма всегда были хорошее отношения с Россией и не было заметных промахов во внешней политике, а при Фридрихе II Пруссия столкнулась с Россией в войне 1757-1763. До 1761 года - сплошные поражения, взятие русской армией Берлина и Фридрих чуть было не потерял трон только воцарение Петра III в России. Общее в личных качествах: Здоровье - оба умерли от тяжелых болезней. Оба были выдающиеся правители для XVIII века заслужившие уважение в своей стране. Разное: Фридрих Вильгельм был хороший семьянин, был женат и имел 14 детей. Фридрих II детей не имел, с женщинами ладил плохо, ходили слухи о его гомосексуальной ориентации. Также он не любил Берлин и большую часть жизни жил в Потсдаме и даже появился характерный для его периода стиль архитектуры - фридерицианское рококо. Фридрих Вильгельм больше интересовался военным делом, светские манеры в процессе воспитания ему не привили, гуманитарные науки его особо не интересовали.
П.c надеюсь
Масонство — наднаціональний релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст. Його прихильники закликали до морального вдосконалення людей та об'єднання їх на принципах братерства, рівності та взаємодо відкидаючи релігійні та національні відмінності. Масони заявляли про невтручання до політичного життя, однак насправді відігравали помітну роль у революційних подіях і національно-визвольних рухах.
Оскільки до масонів належали представники суспільної еліти, то їхні ложі (осередки діяльності) існували в містах, містечках і поміщицьких маєтках. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вони діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуці, Полтаві, Немирові, Кам’янці-Подільському тощо. На українських землях діяли польські та російські масонські ложі. Польські масони були опозиційно налаштовані до російської влади й прагнули боротися за відновлення Речі Посполитої. Російські масони своєю метою вважали вдосконалення імперських порядків відповідно до принципів масонства.
Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож стала формою прояву власних опозиційних настроїв. Вони поступово еволюціонували від роздумів над шляхами морального вдосконалення людини до пошуку в зміни існуючих політичних порядків.
У 1817 р. відомими масонськими ложами Наддніпрянщини були «Понт Евксинський», «Три царства природи» в Одесі, «Мінерва» в селі Буцьківці на Поділлі, «З’єднані слов’яни» в Києві, «Любов до істини» в Полтаві, «Озирис до пломеніючої зорі» в Кам’янці-Подільському. До київської ложі «З’єднані слов’яни» належали поляки, росіяни та українці. І хоча більшість у масонських ложах становили поляки, вони висловлювали загальнослов’янські прагнення: звільнення всіх слов’ян із-під влади імперій та об’єднання їх у єдиний союз. Найбільше українців було в полтавській ложі «Любов до істини». До неї входили І. Котляревський, В. Капніст, В. Тарновський, В. Лукашевич. Інтереси полтавських масонів відбивали світогляд лівобережних дворян-автономістів і насамперед поширювалися на дослідження минулого українських земель. Утім, коли про цю ложу дізналися в Петербурзі, Олександр І спеціальним указом 1819 р. заборонив її діяльність.
Думаю так
Промышленники опасались, что вследствие искусственного повышения цен на хлеб рабочая плата будет держаться на такой высоте, которая не позволит им выдерживать конкуренцию с расцветавшей в то время континентальной европейской индустрией. Однако, с своей стороны, они не решались отказаться от покровительственной пошлины для собственных фабрикантов, а потому действительная агитация против хлебных законов оказалась впервые возможной только в тридцатых годах, после того как в среду фабрикантов проникло убеждение, что интересы их выиграют от свободы торговли гораздо более, чем от покровительственной тарифной системы.