1. правление Анны Иоановны (отличалось засилием немцев)
2. А. Вторая половина 18 века - правления Елизаветы Петровны (предоставила право помещикам ссылать неугодных крестьян в Сибирь), Петра III (освободил дворян от обязательной государственной службы), Екатерины II (издала Жалованную грамоту дворянству)
3. Г
4. 1-Б, 2-Г, 3-А, 4-В
5. А, Г (Б и В Пётр I даже не делал ;)
6. А
7. В
8. (если имеются в виду виды, то) казённые, посессионные, вотчинные, купеческие, крестьянские
9. Б
10. В
11. Б
12. В
13. В
14. Б
15. Г
16. Б
17. страты
18. сословия
19. Б
20. 1-Б, 2-В, 3-Г, 4-А
21. Б
22. В
23. АГБВ
24. В
Объяснение:
ответ:Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Литовські племена, що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого – напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг (1230–1236 pp.), який у середині XIII ст. об'єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною західноруських (білоруських) земель. На початку 1260-х pp. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави починається за Гедиміна (1316- 1341 pp.). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється від військової повинності, у того слід забирати землю. Це правило поширювалося на всі суспільні верстви – від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських (українських) земель. Зокрема, виявом литовських претензій на українські землі було те, що після смерті Юрія II Болеслава на Волині князювання перейшло до сина Гедиміна Любарта, який вважався також галицько-волинським князем. Експансія Литви на схід і північ Русі наштовхнулась на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло за Івана Калити (1325–1340 pp.). Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна – Ольгерду (1345–1377 pp.). Поступове витіснення татар литовцями спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяславщини до складу Литовської держави. До кінця 40-х pp. XIV ст. у сфері литовського впливу опинилося також Поділля. У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання".
Объяснение:
ответ:Булантинское сражение ( 1728 год) — современные казахстанские публицистические источники называют его одним из крупнейших сражений казахско-джунгарской войны. Исторические свидетельства факта сражения и его хода отсутствуют.
В 1723 году хан Джунгарского ханства Цэван-Рабдан совершил успешные набеги на казахские земли, результатом которых стал переход под джунгарский контроль обширных территорий Семиречья, установление джунгарами контроля над городами Ташкентом и Туркестаном. В вассальную зависимость от джунгар перешли также Ходжент и Самарканд[2]. В 1725 году джунгары разгромили каракалпаков. В 1727 году Цэван-Рабдан умер и власть унаследовал Галдан-Цэрэн.
В 1726 году в местности Ордабасы состоялся Курултай казахских племен и родов. Было принято решение о создании единого казахского ополчения. Командование им было поручено хану Младшего жуза Абулхайр-хану. Решено было дать джунгарам генеральное сражение и разгромить их.
Объяснение: