Основні причини греко-перських війн.
Найвищого розквіту Греція досягла в V ст. до н. е., причому значну роль у цьому відіграла перемога грецьких державу греко-перських війнах, які тривали протягом усієї першої половини V ст. до н. е.; ця перемога створила для піднесення грецького господарства і культури дуже сприятливі умови.
Перська знать намагалась підкорити і експлуатувати інші сусідні народи, придбати нові землі і рабів. Безпосередньо заінтересованою в цьому була та частина персів, яка перетворилася в па-нівну соціальну групу: царські радники, керівники військового ополчення, велика кількість чиновників, через яких здійснювалося управління захопленими землями.
Перську експансію підтримувала також торгова і рабовласницька аристократія Східного Середземномор’я, особливо торгово-рабовласницькі кола Фінікії. Співчувала персам також частина торгово-промислових кіл грецьких міст Малої Азії, яка була заінтересована в багатих східних ринках. Завдяки завоюванню Фінікії, Лідії і цілого ряду грецьких міст Малої Азії Персія перетворилася в могутню морську державу. Цьому сприяв також на-ступальний союз з Карфагенською республікою. Флот Карфагену, в разі наступу персів на Захід, повинен був напасти на Сіцілію, щоб позбавити її можливості допомагати балканським грекам.
Вторгнення персів у Європу почалося в 513 p., коли Дарій 1 рушив проти скіфів з метою підкорити собі Північне Причорномор’я. Однак підкорити скіфів йому не вдалось. Після кількох битв на території нинішньої Молдавії скіфи, безперервно відступаючи, завели його величезну армію (джерела перебільшено визначають її в 700 тисяч чоловік) в безводні степи. Перси нічого не могли зробити з невловимими скіфськими вершниками, які, несподівано нападаючи і відступаючи, знищували на шляху Дарія колодязі і джерела, скрізь винищували рослинність. Змучений безперервними сутичками, не бачачи кінця своїм блуканням по безлюдних степах, Дарій намагався домовитися із скіфськими царями. Але й ця спроба закінчилася невдачею. Втративши значну частину війська і не досягнувши в Скіфії ніяких результатів, перси змушені були повернутися назад.
Проте внаслідок цього походу, незважаючи на невдачу, в Скіфії, персам вдалося підкорити собі обидва береги Геллеспонту, сусідні області Фракії, Візантій і Халкедон, які були ключем до Понту, завдяки чому припинився зв’язок Греції з Північним Причорномор’ям і вся торгівля, що перебувала раніше в руках Афін, Мегар і малоазійських міст, перейшла до рук фінікій-ських купців. Одночасно перси підкорили ряд островів коло малоазійського узбережжя (Хіос, Самос та ін.) і поставили в залежне становище Лесбос, порушивши, таким чином, також торгові зв’язки малоазійських міст з балканською Грецією.
У 500 р. перси почали своє просування в бік суходільної Греції. Вони зробили спробу завоювати найбільший острів Кікладського архіпелагу,— родючий і багатий Наксос. Ініціатором цього походу був перський ставленик, мілетський тиран Аріста-гор. Перському флоту, проте, не вдалося взяти Наксос, що, на думку Геродота, і спонукало Арістагора зрадити перського царя і в 499 р. підняти повстання іонійських міст, населення яких давно терпіло від перського iгa: під час походу Дарія на скіфів іонійські моряки навіть хотіли зруйнувати міст, наведений ним на Дунаї, і тим знищити його армію. Не покладаючись на власні сили, повстанці звернулися по до до держав суходільної Греції. З цього і розпочалася відкрита греко-перська війна.
Феодальная раздро́бленность (удельная система) — период ослабления центральной власти в феодальных государствах в силу разной по своей продолжительности и эффекту децентрализации, обусловленной усилением крупных феодалов в условиях сеньориальной организации труда и воинской повинности. Новые, более мелкие территориальные образования ведут практически независимое существование, господствующим в них является натуральное хозяйство. Термин был широко распространён в советской и частично в российской марксистской историографии, и используется в различных значениях.
отрисовка (направление) письма справа налево
Письмена тюрков напоминают письмена народа ху (согдийцев)» Из этого сообщения явствует, что уже во второй половине VI в. тюрки обладали самостоятельной письменностью, связь которой с письменностью согдийцев бросалась в глаза. Была ли это руническая письменность или так называемое «уйгурское» курсивное письмо?
Уйгурское письмо едва ли не до монгольского времени почти ничем не отличалось от позднего