756 жылы Қарлұқ қағанаты құрылды. VI ғасырда түркі халықтары исламды қабылдай бастады. Қытай әскери қолбасшылары шайқаста Араб күштеріне айтарлықтай зиян келтіре алды. Арабтар Таң империясының дәстүрлері мен әдет- ғұрыптарын қабылдады.
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
Сергий Радонежский - символ духовного богатства русского народа.
Художник Рерих назвал его "Строителем русской духовной культуры".
Идущая от Сергия традиция внутренней духовной культуры имеет значение высшей ценности.
Историк В. О. Ключевский писал "Есть исторические имена, которые выходят за пределы времени, есть веяния, которые глубоко проникают в жизнь последующих поколений, потому, что личность того, с чьим именем связаны перерастает в идею"
«Преподобный Сергий, великий муж земли Русской, соединивший ревностное служение Богу со служением Отечеству, со служением ближним своим, явил в жизни образец христианской святости» , - Патриарх Кирилл
Орден преподобного Сергия Радонежского — общецерковная награда Русской Православной Церкви, имеет три степени.
Учрежден Священным Синодом Русской Православной Церкви 26 декабря 1978 года. При награждении вручается знак ордена и грамота; носится на левой стороне груди. Выполнен в виде четырехконечного креста, в центре находится круглый медальон с изображением преподобного Сергия Радонежского. Девиз ордена «СМИРЕНИЕМ ВОЗВЫШАЕМЫЙ» (наносится на оборотную сторону) .
Награждаются иерархи Поместных Православных Церквей, представители инославных Церквей и религиозных объединений за церковные и миротворческие заслуги, государственные и общественные деятели — за плодотворные труды.
Книга Б. Зайцева «Преподобный Сергий Радонежский» посвящена монашескому подвигу преподобного Сергия, возродившего духовную силу Руси в годы ордынского ига.
"Как святой Сергий одинаково велик для всякого. Подвиг его всечеловечен. Но для русского в нём есть как раз и нас волнующее: глубокое созвучие народу, великая типичность - сочетание в одном рассеянных черт русских. Отсюда та особая любовь и поклонение ему в России, безмолвная канонизация в народного святого, что навряд ли выпала другому", - говорит Зайцев, и далее.. .
"Отшельник, он спокойно, как всё делал в жизни, поднял крест свой за Россию и благословил Димитрия Донского на ту битву, Куликовскую, которая для нас навсегда примет символический, таинственный оттенок. В поединке Руси с Ханом имя Сергия навсегда связано с делом созидания России".
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.