Незавершеним описом подій 1292 р. закінчується Галицько-Волинський літопис. Подальшу історію давньоукраїнської княжої держави вчені відтворюють на основі побіжних згадок про неї в інших, переважно іноземних, джерелах.
На початку ХIV ст. влада в Галицько-Волинській державі знову зосереджується в одних руках. Після смерті інших князів династії Романовичів єдиним володарем став син Лева Даниловича князь Юрій I Львович (13011308).
Це був могутній та розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій I знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.
Він, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі та князем Володимирії (Волині). Він переніс столицю зі львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій І львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою і мати союзників у боротьбі проти язичницької литви. Адже литва на той час ставала дуже сильною державою.
Одним з головних здобутків короля Юрія I було утворення в 1303 р. окремої Галицької церковної митрополії. До неї ввійшли кілька єпархій: Володимирська, луцька, Перемишльська, Турово-Пінська, Галицька та Холмська.
Раніше вся Русь-Україна входила до складу однієї митрополії — Київської. Однак наприкінці XIII ст. київські митрополити перебралися зі зруйнованого монголами Києва в Суздаль. Тому заснування окремої митрополії мало велике значення для розвитку українських земель. По-перше, призначення Константинопольським патріархом окремого митрополита для королівства Руського демонструвало всьому православному світові його авторитет і могутність. По-друге, це був захист політичної незалежності давньоукраїнської держави. По-третє, утворення митрополії давало неабиякі можливості для розвитку церковної організації та традиційної культури.
деформации и ошибки в социально- политике кпсс не могли не сказаться на национальных отношениях. брежневское руководство представляло их идеальными и беспроблемными. преувеличение достижений в решении национального вопроса вытекало из концепции развитого социализма. именно в этот период в системе национальных отношений проблемы нарастали быстрее, чем решались. неверное понимание интернационализма к тому, что языковую политику в казахстане сводили лишь к поддержке языка межнационального общения, а о национальном языке умалчивали. отношение официальных властей к этому движению в целом было отрицательным, а его деятельность находилась под наблюдением кгб. руководители «жас тулпара» подвергались гонениям, угрозам, как всегда их называли националистами. к концу 1966 г. деятельность «жас тулпара» пошла на убыль, хотя она и продолжалась до конца 60-х годов. в свое время «жас тулпар» оказал немалое влияние на умы и сердца казахской молодежи. под его влиянием были организованы ансамбли «гульдер», «дос-мукасан», «айгуль». лидеры «жас тулпара» — казахстанские шестидесятники в последующем стали известными в республике людьми, имеющими определенное влияние в ее общественно-политической жизни, сделали и делают многое для возрождения национального самосознания казахского народа.