Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.
В период правления Николая было еще более ограничено право помещика ссылать крестьян в Сибирь, запрещено отдавать их на заводы. Жестокое обращение с крестьянами каралось конфискацией поместий. 1847 год ознаменовался введением инвентарных правил, определяющих количество земли, которое должно быть предоставлено крестьянам помещиком и размер подати, в Подольской, Волынской и Киевской губерниях. А в следующем 1848 г. крестьянам было позволено выкупаться с согласия дворян, если поместье продавалось на торгах. Большое значение имела проведенная в период с 1838 по 1841 гг. реформа Киселева. На принадлежащих государству землях появились органы крестьянского самоуправления. Земельно-промысловый сбор заменил оброк. На селе стали создаваться магазины, больницы, школы. Эта реформа стала одним из важнейших этапов решения крестьянского вопроса.