Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди.[19] Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго 972 року. У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, унаслідок чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Другий період охоплює князювання Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Останній період характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава Великого (1125-1132).[20] Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь 1237—1241 років і руйнування Києва 1240 року поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
Объяснение:
У кінці IX століття рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низьким, частина племен не входила до племінних об'єднань, або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. У той самий час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII столітті виникає Болгарська, у Х столітті Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.
Слов'янські племена, у яких відбувалося майнове розшарування, виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій 882 року, злиття Новгородського[21] й Київського князівств у єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом усіх східнослов'янських племен у єдину державу — могутню Давньоруську державу.
Автохтонна
Низка науковців, зокрема академік Петро Толочко, дійшли висновку, що в Києві 882 року стався спрямований проти князя-християнина Аскольда державний заколот, у якому вірогідно брали участь язичники — бояри з великокнязівського оточення. Як наслідок, до влади прийшла нова династія — Рюриковичі. Про жодне норманське завоювання й створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви.[22] На думку сучасних дослідників «варяги» — скандинави-найманці, воїни, прийняті на певних умовах (за угодою) до війська руськіх князів[23].
Тут слід зазначити, що ця думка повністю узгоджується із дослідженнями Грушевського «Анти — племена, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українсько-руською»[24]. Тобто Русь не виникала на порожньому місці, а є прямим спадкоємцем Антського союзу.
Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їхньої асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвитку великої середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.
Нині фахівці об'єктивніше і виваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля:[25]
«Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів>>
Изобретение, открытие Где применялось Значение изобретения, открытия Нижнебойный водяной двигатель Горное дело, ремесло, мельницы, при обработке металла, производстве бумаги Облегчен труд людей, увеличилась производительность труда. Доменная печь металлургия Увеличилась качество и количество производства металла. Механические часы Повсеместно, в быту Более точное определения времени Зеркало Повсеместно, в быту Украшали помещение, возможность увидеть себя сзади Очки Повсеместно, в быту Исправляло дефекты зрения Огнестрельное оружие Военное дело Переворот в военном деле – появление наемного войска, вооруженного огнестрельным оружием. Компас, астролябия, Каравелла мореплавание Возможность выхода в открытое море, определение местонахождения корабля. Развитие торговли Печатный станок Образование, наука Распространение знаний
Взаимоотношения России с Китаем - двух великих мировых держав - находятся под постоянным и непосредственным воздействием основных тенденций развития региональных и глобальных международных отношений. Однако следует отметить, что отношения Китая и России имеют долгую историю. В данной работе предлагается рассмотреть период с 1917-1927 гг. Проблема советско-китайских отношений в период 1917-1927 гг. освещалась многими историками. Так, знаменитый китаевед, академик РАН С. Л. Тихвинский на материалах биографии выдающегося политического и государственного деятеля Китая Чжоу Эньлая воссоздает историю страны первой половины XX века. В работах Сладковского М. И. члена-корреспондента АН СССР и одного из крупнейших советских китаеведов, освещаются узловые проблемы развития китайского общества в XX веке: идейные истоки и сущность маоизма; экономика КНР и перспективы ее развития; интернациональный курс в отношении Китая и др. В книгах Севостьянова Г. Н. исследуется политика Японии, США, Англии, Франции, Германии, Италии на Дальнем Востоке накануне второй мировой войны. Большое внимание уделяется внешней политике Советского Союза и борьбе китайского народа против японской агрессии. Автор приводит материал, показывающий, наглядно, как по мере расширения японской вооруженной агрессии на Дальнем Востоке происходило обострение межимпериалистических противоречий в Азии, изменение расстановки сил, углубление и нарастание кризисов в международных отношениях. В его работах использовано большое число архивных материалов и документов вскрывающих секретные переговоры и тайную дипломатию капиталистических государств перед второй мировой войной. На основе обширных статистических данных и официальных межгосударственных договоров и соглашений характеризуются отдельные этапы в отношениях между двумя соседними странами, анализируются торговля и другие виды экономических связей между ними. В работе Ледовского А. М. на фоне сложных событий, развернувшихся в Китае на завершающем этапе войны против Японии и в первые послевоенные годы, анализируются два диаметрально противоположных внешнеполитических курса в отношении Китая — Советского Союза и США. Показано эффективное противодействие советской дипломатии американским планам проникновения в Маньчжурию, расчленение Китая, попыткам развязывания прямой военной интервенции в целях разгрома демократических сил, возглавляемых КПК, и превращения Китая в полуколонию США. Монография профессора Ю. М. Галеновича рассказывает о жизни и деятельности Цзян Чжунгжэня, известного в нашей стране как Чан Кайши, — одного из лидеров Китая в XX веке, преемника отца основателя китайской республики Сунь Ятсена, руководителя Китая во время второй мировой войны, главы партии Гоминьдан Китая. В монографии профессора Дубинского А. М. исследуются советско-китайские отношения в период, когда китайский народ подвергся агрессии со стороны Японии. На основе свежего и интересного материала в книге показана СССР Китаю в борьбе против агрессора, раскрыто значение решающих побед Советских Вооруженных Сил на советско-германском и советско-японском фронтах и их влияние на исход справедливой борьбы китайского народа за свободу и независимость. В данной работе автор предлагает рассмотреть социально-политические аспекты русско-китайских отношений. Итак, цель данной работы – исследование советско-китайских отношений в период с 1917 по 1927 гг. В работе поставлены следующие задачи: · рассмотреть роль СССР в китайском освободительном движении; · рассмотреть дипломатические и консульские соглашения СССР и Китая; · рассмотреть торгово-экономическое сотрудничество СССР и провинций Китая.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди.[19] Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго 972 року. У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, унаслідок чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Другий період охоплює князювання Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Останній період характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава Великого (1125-1132).[20] Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь 1237—1241 років і руйнування Києва 1240 року поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
Объяснение:
У кінці IX століття рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низьким, частина племен не входила до племінних об'єднань, або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. У той самий час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII столітті виникає Болгарська, у Х столітті Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.
Слов'янські племена, у яких відбувалося майнове розшарування, виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій 882 року, злиття Новгородського[21] й Київського князівств у єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом усіх східнослов'янських племен у єдину державу — могутню Давньоруську державу.
Автохтонна
Низка науковців, зокрема академік Петро Толочко, дійшли висновку, що в Києві 882 року стався спрямований проти князя-християнина Аскольда державний заколот, у якому вірогідно брали участь язичники — бояри з великокнязівського оточення. Як наслідок, до влади прийшла нова династія — Рюриковичі. Про жодне норманське завоювання й створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви.[22] На думку сучасних дослідників «варяги» — скандинави-найманці, воїни, прийняті на певних умовах (за угодою) до війська руськіх князів[23].
Тут слід зазначити, що ця думка повністю узгоджується із дослідженнями Грушевського «Анти — племена, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українсько-руською»[24]. Тобто Русь не виникала на порожньому місці, а є прямим спадкоємцем Антського союзу.
Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їхньої асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвитку великої середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.
Нині фахівці об'єктивніше і виваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля:[25]
«Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів>>