Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова. Перші стосунки з чоловіком в Лесі Українки відбулися, коли їй було 15 років. Із Максимом Славинським, який вже був повнолітнім, вони разом перекладали Гейне (слово єднає). Проте пізніше Максима заарештують за кордоном і замучать до смерті у в’язниці чекісти. У 26-ть вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю – Сергієм Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого вона до самої смерті не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше заміжжя. І хоча Леся була біля його смертного ложа, Мержинський не кохав її. У свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя. У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне, що у Ковельському районі Волинської області. Офіційний чоловік Климент Квітка був молодшим від Лесі на 9 років, хворів туберкульозом, не мав статків. Лесині батьки не сприйняли такого союзу, однак письменниця зреклася їхньої фінансової до вийшла заміж за Климента. Парубок поступово почав продавати усе, що нажив: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси Климент прожив ще 40 років. Климент Квітка зберіг записи, на яких можна почути голос поетеси. Вони дійшли до наших днів. На честь Лесі Українки названо астероїд №2616. Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової. У Луцьку, біля В’їзної вежі замку Любарта, є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим. В останні роки життя очі Лесі змінили свій колір. Вони з темно–сірих стали насичено–блакитними. Це дуже дивувало знайомих поетеси. Про цей маловідомий факт згадує у листах її мати Олена Пчілка, яка була з дочкою до її останніх хвилин.
Тут стоит немного углубиться в историю самого воцарения Александра III.
Изначально будующий император не готовился для вступления на престол. Александр был вторым сыном царя, а первым был Николай Александрович, который скончался, до смерти своего отца; в его честь, кстати, будут звать и последнего русского императора. Именно рано скончавшийся Николай и должен был занять престол и, скорее всего, продолжить либеральные реформы отца. По крайней мере, современники отзывались о нём как о человеке более свободных нравов и продолжателе дела отца.
Второй же сын в императорской семье, согласно традиции, готовился для военной службы. Этот аспект, а именно подготовка к армейской участи с самых ранних лет в какой-то степени повлияла на характер императора, который проводил свою политику во многом опираясь на армейские уклады.
После убийства Александра II революционной группой "Народная воля", Александр III узрел причину данного преступления в связи со слишком либеральной политикой отца по отношению к оппозиции вообще.
Ему казалось, что либерализм отца его и сгубил. Хотя стоит отметить, что это не вполне справедливое утверждение, сложившееся в головах у людей со школы. Сам период правления Александра II характеризовался подъемом антимонархических настроений, которые наблюдались не только в России, но и во всей Европе, поэтому это, скорее, тенденция.
Александр III же, по-видимому, не особо понимал этого, поэтому решил, что именно либеральные реформы отца развязали руки "свободолюбцам", и начал политику контрреформ, направленных на более сильную централизацию власти в руках монарха (от этих реформ впоследствии и пострадает Николай II, которому не хватало характера отца).
Осуществляемые контрреформы делались императором, по-видимому, и в его окружении, которое придерживалось более консервативных взглядов, и пример деда императора -- Николая I, который, несмотря на восстания декабристов и прочие антицарские выступления, имеено путём тотального конроля смог сохранить власть. Александр III был знаком с этим, поэтому решил, как говорится, не изобретать велосипед, а пойти по проезженному пути.
Итак, что мы имеем в итое. Вступить на путь контрреформ Александра III заставило:
а) его детсство и воспитание, которое не было напрвленно на царство
б) боязнь повторить судьбу отца
в) видение в реформах Александра II мотивы антиправительственных выступлений, и как следствие, их сворачивание
г) опора на уже имеющийся опыт борьбы с антицарскими выступлениями
Вообще, было бы интересно порассуждать на тему того, как бы сложилась русская история, будь жив первый сын Адександра II, Николай, и что было бы, если Александр III не выбрал пути в сторону отмены преобразований отца. Но это уже совершенно другой вопрос :)
1.К Аладским островам
2.Пётр 1 хочет устроить переволку
3.Почти захватили но
4.Шведы взяли на обардаж "СЛОНА"