Объяснение:
Казахський народ здавна славиться національним мистецтвом. Найрізноманітніші види творчості знайшли відображення в культурі цього дивного краю. Як чоловіки, так і жінки займалися виготовленням предметів побуту і виробництва. Ремісників Казахстану називали «уста», що означає «майстер». І дійсно, плоди ручної праці доводять справжнє майстерність творців. Ковалі, ювеліри, писарі по дереву і склу, кравці. Майстрині не відставали від чоловіків, ткали килими, шили національний одяг, вишивали по шкірі, сукна і полотна.
Скляний посуд, черпак для кумису, підноси, прикрашені дорогоцінними каменями, і інша дерев'яний посуд досі використовується в будинках ремісників і інших жителів суворих степів. Холодний клімат вимагав особливого догляду за худобою. Накидки на коней і верблюдів, сідла, бочки для корму також створювалися руками трудоголіків. Особливу цінність мають товари, що з'явилися до впровадження техніки у виробництво, адже щільні тканини і жорсткі нитки здатні стерти руки до крові.
Казахські майстра дуже цінують і шанують традиції. На сьогоднішній день є багато шкіл, де можна навчитися унікальним навичкам стародавнього творчості і відтворити шедеври знаменитих уста. А музеї, що зберігають археологічні знахідки, є надбанням не тільки Казахстану, але і світової культури
Ремесленное производство и всевозможные домашние промыслы были неотъемлемой частью повседневных забот жителей казахских степей. Суровые условия кочевой жизни наложили свой отпечаток на эту сферу традиционной культуры, сделав домашнее производство частью натурального хозяйства, направленного на удовлетворение нужд и потребностей членов семьи или рода, и редко — на обмен или торговлю. Присоединение Казахстана к России и бурное развитие капитализма в XIX в. привели к проникновению в центральноазиатские степи товарно-денежных отношений и началу выделения ремесла из натурального хозяйства. Тем не менее продукция традиционных промыслов продолжала отвечать запросам в первую очередь кочевого и полукочевого скотоводческого хозяйства. В казахском обществе наблюдалось четкое разделение ремесленного производства на мужское и женское. Мужское включало в себя такие виды промыслов, как кузнечное, ювелирное, столярное, кожевенное, косторезное, камнерезное дело, в то время как прерогативой женщин были обработка шерсти, ткацкое дело, вышивка и т.п.
Деревообрабатывающее ремесло предоставляло населению множество предметов, необходимых для введения хозяйства и повседневной жизни. Весьма ценной продукцией, изготовляемой мастерами по дереву, были многочисленные элементы каркаса юрты. Изготовление раздвижных секций основания кочевого жилища (кереге), купольных жердей (уық), обода-навершия (шаңырақ), дверей (есік) требовало значительной квалификации. Производство деревянных частей юрты было особенно распространено в северных районах Казахстана, более богатых лесом, в частности, в Кокчетавском уезде. Некоторые деревянные элементы, в первую очередь двери и круговое навершие, покрывались резным орнаментом. Затейливой резьбой, в основном элементами растительного орнамента, покрывались и предметы деревянной мебели: лари (кебеже) и шкафчики (асадал) для хранения продуктов и посуды, шесты-вешалки для одежды (адалбакан), кровати (төс-ағаш), а также различная деревянная посуда и прочие предметы быта. С развитием земледелия возрастала необходимость в орудиях для обработки земли и обмолота урожая, также изготовляемых из дерева. В ремесле мастеров по дереву важную часть составляло производство седел (ер).