С окончанием второй мировой войны СССР, внесший основной вклад в разгром фашизма, превратился в одну из ведущих держав, вырос его международный авторитет. Дипломатические отношения были установлены с 50 странами мира.
Однако, после второй мировой войны на мировой арене столкнулись две различные политические линии, противоположные платформы. Одну отстаивалиСоветский Союз и страны народной демократии, другую — капиталистические государства (США, Англия, Франция и др.). Противостояние этих двух систем привело к “холодной войне”.
Идеология и практика сталинизма наложила негативный отпечаток на взаимоотношения Советского Союза с внешним миром. Они базировались прежде всего на представлениях о неминуемом и близком крахе буржуазного строя, о непримиримости противоречий между социализмом и капитализмом, обострении идеологической борьбы по мере строительства социализма.
США, занявшие позицию лидера в результате изменения баланса сил, взяли на себя роль доминирующей силы в послевоенном мире.
В этой обстановке в международных отношениях возникла двухполюсная система, в которой роль главных антагонистов принадлежала СССР и США. Нередко истоки этого явления усматривают только в несовместимости идеологий двух “сверхдержав”, однако в основе их конфликта лежали и глубокие геополитические причины, столкновение интересов, прежде всего на европейском континенте.
Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення: