Наша главная цель была Аккра, но т. к. у нас не было провизии, пресной воды нам пришлось заплыть в порт Александрии. И как жаль что, так не надолго.
"Море как оно прекрасно, когда нам освещает путь маяк Александрииский"- говорил мой художник: " Пиши, и пиши картины нигде нет таких великолепных пейзажей"
Когда мы проплывали фарватор у нас захватывало дух. Он был очень высокий, примерно 120-140 метров только маяк, а еще его окружало три 30-ти метровые башни, украшенные огромными статуями Тритона.
Пока наш корабль загружали провиантом, мы вошли в город и нам сразу показалось, что все здания очень маленькие. Наша главная цель была Аккра, но т. к. у нас не было провизии, пресной воды нам пришлось заплыть в порт Александрии. Была середина ночи, мы шли по улицам Александрии, а арабские барды голосили сладкую музыку. Наконец мы нашли приют у местной жительницы, около главной площади. На утро мы собрались пойти на окраину города, говорили что там завершается строительство Александрийской библиотеки. И по правде сказать, мы опять были удивлены. Опять мой художник воскликнул: " Как будто маяк упал! ". Она была очень длинная, но не высока. Наша экскурсия была коротка, т. к. надо было уезжать в Аккру.
Объяснение:
ершим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська
А - Новгород
Б - Марфа Борецкая
В - польским
Г - Иван Третий
Д - 1471
Е - Шелонь
Ж - крымский
З - вече
И - 1478
К - поместье