Га́лицьке князі́вство — князівство на території сучасної Галичини з центром у місті Галич, в якому з 1084 року правили князі династії Ростиславичів. Князівство займало північно-східні схили Карпатських гір, верхів'я Дністра, Пруту й Серету, на півдні його територія доходила до Чорного моря й Дунаю.
1199 року Роман Великий об'єднав Галицьке і Волинське князівства в єдину Галицько-Волинську державу, однак із 1204 до 1241 року знову існувало як окреме князівство. З 1241 до 1340-х років було складовою частиною Галицько-Волинської держави.
Понятие статут происходит от латинского statutum – сбор законов. На территорию ВКЛ понятие о статуте проникает из Польши, где в 1347 г. была сделана первая попытка кодификации ( законов в форме Вислицкого статута.
Статут 1529 г. Работа по подготовке первого Статута Великого княжества Литовского велась в течение нескольких лет первой четверти XVI в. К 1522 г. был подготовлен проект Статута, но не был утвержден. Статут был введен в действие 29 сентября 1529 г.
Статут был, по сути, сводом законов на основе кодификации и систематизации норм местного обычного права земель, которые составляли центр ВКЛ, постановлений государственных и судебных учреждений, привилеев. Фамилии составителей неизвестны.