Рассеянная мануфактура — это такой организации производства, когда мануфактурист — владелец капиталов (купец-предприниматель) — раздает сырье для последовательной переработки мелким деревенским ремесленникам (ремесленникам-надомникам). Этот тип мануфактуры больше всего был распространён в текстильном деле и в тех местах, где не действовали цеховые ограничения. Работниками рассеянной мануфактуры становились деревенские бедняки, которые имели какую-то собственность: дом и крохотный участок земли, но не могли обеспечить свою семью и себя и поэтому искали дополнительные источники существования. Получив сырьё, например, шерсть-сырец, работник перерабатывал его в пряжу. Пряжу забирал мануфактурист и отдавал её на переработку другому работнику, который превращал пряжу в ткань и так далее.
А)
Объяснение:
Важливу роль — негативну — в долі видання зіграв ректор Львівської духовної семінарії, професор морального богослов'я університету Венедикт Левицький, який через останню посаду був цензором книг, театральних вистав Галичини. Він наказав конфіскувати весь наклад, який знайшли в скрині 1845 року. «Високим розпорядженням президії від 22 серпня 1845 …» було наказано знищити всі примірники, за винятком одного, який мав потрапити до університетської бібліотеки.
Альманах і його видавці зазнали переслідувань місцевих церковних та світських властей. Із 1000 надрукованих примірників «Русалки Дністрової» 100 потрапили до Львова, деяка кількість стала приватною власністю, зокрема, 200 — Георгія Петровича, 800 конфіскувала львівська поліція, більше 600 пішли до Відня на цензуру[4].
Вплив та історія альманаху Редагувати
Девізом книги стали слова Яна Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Своїм поворотом до народної мови й уведеним її упорядниками правописом «Русалка Дністровая» мала великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. За словами І. Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним». «Русалка Дністровая» була передрукована 1910-го року в Тернополі й офсетом у Києві (1950, з вступною статтею Олександра Білецького) та у Філадельфії (1961).