Проаналізуйте наведений уривок зі спогадів Віри Мазур про повсякденне життя в Одесі у повоєнні роки та дайте відповіді на питання: чи можна назвати повоєнне життя тяжким? це було наслідком об’єктивних обставин чи державної політики? Які стратегії виживання населення ви можете назвати? «У перші повоєнні роки з продовольством було, як і раніше, кепсько. Щоб хоч бодай як послабити напруження, людям стали роздавати землю під городи. Як і всі містяни, ми доглядали свій город, врожай дбайливо збирали і зберігали — перебирали, що треба, підсушували, щось засолювали і відправляли до льоху, викопаного у дворі (теж характерна ознака 1940-х)...
Подолання труднощів з придбання одягу, взуття в повоєнні роки потребувало неабияких зусиль і кмітливості. Одяг доглядали й берегли, не раз перешивали, ретельно перелицьовували, комбінували. Швейна машинка «Зінгер» у нашому будинку працювала безупинно. Взагалі, люди тоді вдягалися були у хто на що здатен...
Періодично батько приносив і віддавав мамі на зберігання облігації чергової держпозики. Мамі, звичайно, більше згодилися б гроші, але вона знала про добровільно-примусове розповсюдження облігацій, тому мовчки без надії складала їх в комод...»
Параллельно с движением Жанкожи Нурмухамедулы на северном побережье Аральского моря восстание возглавил Асет Котибаров. В 1858 г. в урочище Шошкакол в борьбе с превосходящими силами карателей Асет Котибаров сложил оружие.
В 30-40-е гг. XIX в. часть Семиречья и Южного Казахстана находилась под игом кокандских правителей. Продажа детей на невольничьих рынках за неуплату дани стала одной из причин выступления казахского населения против Коканда.
В марте 1858 г. близ Аулие-Аты началось одно из самых крупных выступлений, направленных против Коканда. Основной силой одного из самых крупных восстаний против кокандских правителей в 1858 г. , были казахские и киргизские шаруа.
В 50-е годы XIX в. ташкентский правитель ввел дополнительный налог, равный 3 рублям 50 копейкам, который собирали с девушек и незамужних женщин.