Для шведів Полтавська битва - це Карл ХІІ, для росіян – Петро І, а для українців – Іван Мазепа. І не дивно, що постать останнього викликає стільки суперечок. Адже, Росія довгий час вперто доводила нам, що він зрадник і ганьбить "великий руський народ", і ми, українці, забули, який неоціненний вклад зробив наш Гетьман для формування незалежної держави.
Мало хто знає, що Петро І довгий час дружив із Мазепою, радився із ним як із дорослішим і освіченішим політиком. Та ось подяка московського царя – залучившись підтримкою свого радника, він таємно вирішує ліквідувати політичну автономію України і віддати Правобережжя Речі Посполитій (нині – Польща). Саме тому Мазепа, який попри все прагнув здобути для українців незалежність, веде переговори із шведським Головнокомандуючим про формування україно-шведського союзу.
У жовтні 1708 року шведи вступають на українські землі із наміром через Харків і Курськ почати наступ на Москву. Серйозною перешкодою стало місто Полтава - його захищали 4,3-тисячний російський гарнізон на чолі з полковником Келіним і 2,6 тисяч місцевих мешканців.
Такий перебіг подій змусив Мазепу відкрито перейти на бік шведського короля і об'єднати сили для ведення війни із Московією. Слід зазначити, що не всі козаки погодились із рішенням Гетьмана; частина з них, очолювана Іваном Скоропадським, не зрадила царя і продовжувала бій тепер вже проти Карла ХІІ і Івана Мазепи.
Не все в україно-шведського союзу склалося добре. Ряд невдач призвели до поразки на полтавському полі. 8 липня (27 червня) 1709 року московиті здобули перемогу, а разом з нею – панівне становище в Європі, що їм його віддали шведи. Перше, що зробив російський цар, як тільки відчув смак перемоги – оголосив Мазепу зрадником. Гетьман залишався ним навіть після смерті – Радянський Союз активно пропагував цю ідею щодо Мазепи, і слід віддати йому належне – навіть українці в неї повірили.
Росія і досі вважає видатного українського Гетьмана ворогом, забуваючи про причини цієї мазепівської "зради". Любов до свого народу і своєї держави – ось що рухало ним у цій війні, і для нас це величезного значення вчинок.
К тому времени османо-турецкий феодализм достиг своей зрелости. Темпы дальнейшего прогресса общества замедлились. В экономической жизни явственно обозначилась тенденция к застою. Она проявлялась в сокращении поступлений от сельского хозяйства, в стремлении крестьян к ограничению площади запашки, растущем уходе деревенских жителей в города. Падение экономической активности отмечалось и в городах, чему внутренняя нестабильность в государстве, нехватка сельскохозяйственного сырья и ограниченность спроса на продукты ремесленного производства, льготные условия, в которые были поставлены европейские торговцы по сравнению с местными ремесленниками и купцами.
