1.Новогородское княжество
2.Стоит на реке Волхов(интересный факт: чрез неё находится Великий мост, откуда сбрасывали осужденных на смертную казнь) Вообще Новогородское княжество простиралось от балтики до урала. Сам город стоял на тороговом пути "из варяг в греки"
3.Изначально создавались благоприятные условия для развития хозяйства в виду отсутсвия внешних врагов. В основном производили тороговою продукцию: пушнину, мед, воск, рыбу и т.д.
4.Поитическая организация была отличной от остальных княжеств, в Новогороде было нечто напоминающее демократический строй общества. так как существовало вече, на котором принимались все законы, порядки. Князь -- был только воеводой, но никак не контролировал жизнь в целом.
5.Стоит сказать, что летопись здесь была развита как никогда ранее. Подтверждение тому -- широкое использование берестянных грамот среди простого народа. В ранний период развития архитектура была в особенности монументальной. выделялись софийский собор, Юрьев монастырь. Из живописцов выделялись Стефан, Микула -- расписывали Софийский собор. В 14 веке появился Феофан Грек и его знаменитая икона Преображение. А ещё в 13 веке в Новгороде появилась самобытная манера письма. Широко был популярен народный фольклор, среди которого самый главный персонаж был Садко
Объяснение:
Іва́н Ґо́нта (1705 — 1768) — керівник українського гайдамацького руху, один з ватажків Коліївщини.
Народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Гонта був чоловіком міцним, вродливим, носив «оселедця», був високий на зріст, мав стрімкий голос. Отримав гарну освіту, вмів вільно розмовляти та грамотно писати польською мовою. Мав гарні манери, був ввічливий з дамами. Був у надзвичайній пошані як серед козаків та селян, так і серед польської шляхти.
Разом із дружиною були ктиторами і церковними старостами в Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом став козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. В Івана Гонти було п’ятеро дітей (чотири дочки та один син). Дати їх народження невідомі, проте на момент початку Коліївщини вони всі були дорослими (найменшим двом дочкам було близько 16 років).
За вправну службу в 1755 році Івана Гонту призначили сотником та подарували йому два села (Розсішки та Орадівку). Ці села за рік мали б давати 20 тис злотих прибутку. В одному з цих сіл (Розсішках) він збудував велику православну церкву для українських селян.
Граф Потоцький настільки поважав та визнавав таланти Івана Гонти, що видав розпорядження про його пряме підпорядкування собі напряму. За стандартним же порядком Іван Гонта, уманський козацький сотник, мав би підпорядковуватись полковнику Обуху, а уже той – Потоцькому.
На початку весни 1768 року Гонту звинуватили в зв’язку з гайдамаками. Проте, доказів не було знайдено, справу припинили. Іван Гонта разом із ввіреними йому козаками підтвердили свою вірність Потоцькому. В червні 1768 під час гайдамацького повстання на Ґонту була покладена відповідальність за оборону міських укріплень Умані, за якими ховалися мешканці міста і прилеглих поселень. Як тільки дійшла звістка про те, що повстанські загони наближаються до Умані, військо на чолі з полковниками Обухом та Магнушевським, а також сотниками Гонтою та Уласенком, вийшло назустріч повстанцям.
18 червня 1768 року біля села Соколівка два війська зустрілись і Гонта повідомив про перехід на сторону гайдамаків. Своїм козакам дав вибір: або приєднуватись разом з ним до війська Максима Залізняка, або ж безпечно повертатись до Умані. Всі козаки лишились з ним, лишень полковники Обух та Магнушевський повернулись.
я русский не могу ни чем сори