В історії Індії, як і всіх держав Сходу, дуже важко провести межу між стародавньою історією та середньовіччям. Коли в Європі відбувалися серйозні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися своєю неквапливою ходою. Безліч дрібних держав воювали між собою, тоді як засади життя населення лишалися непорушними. Сільська громада була основою життя суспільства, поділеного за кастовими ознаками. Вищі касти (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайші та шудри) – працювати. Траплялося, що одна із багатьох держав виокремлювалася й прагнула підпорядкувати собі інші. Проте, вичерпавши свій потенціал у війнах проти сусідів, така держава гинула і знову розпадалася. Так сталося з державою Гуптів, що постала у 320 р. завдяки діяльності раджі Чандрагупті. Але його наступники не змогли втримати єдності держави, і вона наприкінці VІ ст. припинила існування.
Значніші зміни у житті Індії почалися із ХІІ ст., коли її північні області підкорили мусульмани. Вони нападали на Індію з VІІІ ст., але успіху не мали. Зрештою, правитель сусідньої з Індією держави Ґазневідів, що постала після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Ґазневі (998 – 1030 рр.) почав здійснювати систематичні грабіжницькі походи в Індію. Він 17 разів розорював її, просуваючись чимраз далі вглиб країни. Завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам він перетворив свою столицю Ґазні в одне із найкрасивіших міст Сходу.
Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в т. ч. й Україна, залишалися аграрно-індустріальними, їх економіка вимагала технічної і технологічної модернізації. У 20-их роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія И. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.
Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Перша п'ятирічка 1928-1933 рр. зі слів И. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів за рік, реальні темпи росту становили біля 16%.
Вже перший п'ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж уповільненим темпом мали розвиватися ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. 61,6 млрд. крб., призначених згідно з планом першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. крб., тобто 18,3%), що менше від будь-якого показника її питомої ваги, тоді як Росії призначалося 68%, набагато більше, ніж належало б.
З виділеної Україні суми на промисловість припадало 4,2 млрд., крб., з них на нове будівництво лише 1,2 млрд. крб. Найгіршим було те, що з суми 1,2 млрд. крб. 78% призначалось на Донецько-Криворізький район (6,5 млн. чол. населення), отже - для задоволення потреб Росії у вугіллі і металі. На решту території України (22,5 млн. чоловік) припадало лише 22% асигнувань на нове промислове будівництво.
8 подписчиков
ЗАГАДКИ ГРОБНИЦЫ ТУТАНХАМОНА
16 июля 2018
327 дочитываний
4 мин.
ЗАГАДКИ ГРОБНИЦЫ ТУТАНХАМОНА
Тутанхамон стал одним из самых известных владык Древнего Египта благодаря тому обстоятельству, что его гробница оказалась единственным царским погребением, дошедшим до нас в неразграбленном виде. И свою роль в этом сыграл «его величество случай», а вернее, ранняя и внезапная смерть юного фараона.
Тутанхамону не успели подготовить достойную гробницу. Поэтому он был похоронен в скромном склепе. Вход в него со временем оказался скрытым под хижинами египетских рабочих, сооружавших поблизости гробницу для фараона XX династии Рамсеса VI, умершего в 1137 году до н. э. Именно благодаря этому обстоятельству гробница Тутанхамона оказалась забытой и простояла нетронутой более трех тысяч лет, пока ее не открыла (в прямом и переносном смысле слова) британская археологическая экспедиция во главе с Говардом Картером и лордом Корнарвоном - богатейшим английским аристократом, финансировавшим раскопки.
Гробницу Тутанхамона Говард Картер и лорд Корнарвон обнаружили в Долине Царей 26 ноября 1922 года. Когда в стене гробницы было пробито отверстие, Картер просунул туда свечу и стал вглядываться в темноту.
— Видите ли вы там что-нибудь? — спросил лорд Карнарвон.
— Да! Вижу удивительные вещи!— взволнованно воскликнул Картер.
Гробница Тутанхамона состояла из четырех помещений, главное из них - погребальная камера. Первые три комнаты были заполнены символами царской власти и предметами погребального ритуала, и почти каждый из них представлял собой выдающееся произведение древнеегипетского прикладного искусства. Здесь было множество статуй и. статуэток самого Тутанхамона и его супруги, большое количество ритуальных сосудов, царский трон, украшенный рельефными изображениями, драгоценности, оружие, одежда, а также скульптурные изображения богов, которые будут покровительствовать ему в потустороннем мире, масса великолепных ювелирных украшений из золота, серебра и драгоценных камней.
В четвертой комнате, погребальной камере, в огромном каменном саркофаге из кварцита находились вложенные один в другой три богато украшенных гроба в форме человеческого тела. Царская мумия лежала в последнем, третьем, гробе, который был целиком изготовлен из золота. На голове мумии покоилась массивная золотая маска с портретным изображением лица молодого фараона.