Начнем с детства Петра 1. Он родился в 1672 году в Москве, был одним из трех детей Алексея Михайловича и его жены Натальи Нарышкиной.
Уже в 10 лет Петр стал царем, потому что Алексей 1 умер, а Федор 3 был болен и слаб. И в результате ожесточенной борьбы именно Петр 1 был провозглашен царем. Затем произошло восстание стрельцов, которые сделали фактическим правителем Софью. Она была регентом при Петре 1.
Петр 1 известен всему миру своими реформами. А истоками этого были его детские увлечения.
Объяснение:
Он очень любил деревянные ружья, различные оружия в виде луков, пистолетов, а также он обожал барабаны и игрушечные знамена. Пока он был в опале вместе с матерью он сам себя развлекал, сам придумывал себе развлечения. И особенно ему нравилось военное дело, кораблестроение. Он считал, что искусство навигации – самое увлекательное занятие, поэтому не удивительно, что именно при нем в России появились первые навигатские школы. Он собирал парусники, любил играть в солдатиков. Вообще он был очень любознательным и пробовал себя в разных ремеслах, и только плести лапти у него так и не получилось.
Он не получил должного образования, как другие правители, и может быть это и хорошо, он до всего дошел своим умом и реформировал страну невероятным образом.
Из интернета
Объяснение:
У Західній Європі в 15 столітті існував такий ідеал жіночої краси: S-подібний силует, вигнута спина, кругле бліде обличчя з високим чистим чолом.
Дуже дивно в таку картину вписувався великий, обвислий, майже "вагітний" живіт. Оскільки природа таким "скарбом" нагородила далеко не всіх, довелося придумувати оригінальний вихід з положення.
Для створення відповідного силуету в хід йшли спеціальні валики. Вони являли собою невеликі простьоганних подушечки, називалися босамі і накладалися на живіт.
Що стосується особи, високе чоло був обов'язковим атрибутом краси жінки 15 століття, особливо - в аристократичних колах. Жінки, у яких волосся росли густо, змушені були боротися з "недоліком" за до досить болючих процедур. Епіляцію проводили за до дкої суміші негашеного вапна і аурипігменту, а після процедури на шкіру наносили кров кажанів або жаб, сік цикути, або золу, попередньо змочену в оцті. Такі склади повинні були перешкоджати росту волосся. Але від подібних б'юті-практик нерідко разом з волоссям сходила і шкіра.
Одягу шилися вузькі, подовження, що сковують рухи. Саме тоді в моду увійшов шлейф, винайдений "першою красунею середньовіччя" Агнеса Сорель.