1;5
Объяснение:
ответ:З прийняттям християнства в культурі Київської Русі змінилося уявлення про сенс життя людини, який сьогодні осмислюється як спрямування до духовного самовдосконалення. Майбутнє людини залежало від її власного вибору моделі буття. Дотримання християнських чеснот було запорукою прилучення до світу вищих, релігійних цінностей у сакральному світі. Порушення ж релігійних норм буття тягло за собою розплату в потойбічному світі. Розрив між тілесним і духовним началами долався за до аскетизму, концентрованим утіленням якого стало чернецтво.
Християнська церква, впроваджуючи сталі, незмінні основи життя, канонізувала норми релігійного світобачення та буття людини. З метою їх канонізації та уніфікації норм у давньоруських храмах і монастирях створювалися майстерні з переписування книг і бібліотеки - у Софійському соборі (за часів Ярослава Мудрого), Києво-Печерському монастирі тощо. Водночас особлива значущість емоційно-почуттєвих начал, культурного "минулого" слов'янства детермінувала специфічне для християнської церкви Київської Русі піднесення культу Богородиці.
Культура Київської Русі була відзначена мовним плюралізмом, обумовленим наявністю слов'янських діалектів та диглосією - існуванням давньоруської та церковнослов'янської літературно-писемної мов. Ці два варіанти мов не існували відокремлено один від одного, однак мали різні сфери функціонування. Давньоруська була мовою усного побутового спілкування, ділового листування, юридичних актів ("Руська правда"), літописів та пам'яток світської літератури ("Слово о полку Ігоревім"). Церковнослов'янська мова використовувалася в сакральній літературі.
Объяснение:
Объяснение:
М С. Грушевськии (1866—1934) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбні амбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясіння, певні слабкості й болючі помилки. А ще він був людиною своєї епохи — часів гострих соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку імперської влади стосовно українського народу і його еліти, до нього особисто як одного з найпомітніших її представників. Він і його сподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливих умов (наприклад у 1917—1918рр.) «Я був стомлений... — згадував М. Грушевських, — боявся за свої сили, за свою психічну рівновагу... вертаючи вечором з засідань, звичайно не міг заснути, хіба глибоко в ніч... При тім ми всі жили в безнастанній тривозі, в свідомості можливості якоїсь несподіваної катастрофи: арештів, збройного нападу і под.»
До цього слід іще додати, що ні сам Михайло Грушевський, ні його найближчі соратники в Українській Центральній раді не мали жодного досвіду парламентської, а тим більше державотворчої діяльності. Підґрунтям цієї звитяжної праці стали його політичні або політологічні концепції, відзначає відомий грушевськознавець Любомир Винар, «тісно пов'язані з його історіософією й історичними концепціями, з наголошенням змагання українського народу до свободи і незалежності
1, 2, 4
Объяснение:
Это ещё раз друг моего друга сказал)