Період застою чи Епоха застою (рос. Пери́од засто́я, Эпо́ха засто́я) — політичне кліше, що використовується для позначення одного з останніх періодів існування СРСР. Чіткого та обґрунтованого визначення початку та кінця періоду застою в джерелах немає. Зазвичай застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964–1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Кінець періоду застою умовно припадає на початок розпаду СРСР. Саме поняття «період застою» утворилося лише після 1986 року, під час «Перебудови». Власна (концепційна та офіційна на той час) назва цього періоду, вживана радянською пропагандою — «розвинений соціалізм»[2]
сверху неверно, сам зря потратил, ответ в интернете легко найти
Объяснение:
Была принята 14 марта 1921 года X съездом РКП(б), сменив политику «военного коммунизма», проводившуюся в ходе Гражданской войны и интервенции, которые привели Советскую Россию к экономическому упадку. Главное содержание нэпа — замена продразвёрстки продналогом в деревне (при продразвёрстке изымали до 70 % зерна, при продналоге — около 30 %), использование рынка и различных форм собственности, привлечение иностранного капитала в форме концессий, проведение денежной реформы (1922—1924), в результате которой рубль стал конвертируемой валютой.