Я живу в середине VI в. до н. э. и я есть мастером афинского гончарного квартала, известного как Керамейкос. Мы пришли к полностью развитому стилю росписи ваз черного цвета. После сегодняшнего плотного завтрака, который содержал фрукты, лепешку хлеба и разбавленного вина, я отправляюсь в свою гильдию мастеров для работы.
Сегодня, я буду изображать на вазах сцены, на которых изображены гоплиты (древнегреческие тяжеловооружённые пешие воины), надевающие доспехи, прощающихся с близкими или продвигающихся в формировании фаланги. В основном, большинство ваз иллюстрируют мифы или героические сказки, в которых боги, богини, легендарные герои и амазонки смешались с гоплитами. У нас много заказов, так как эти изящные батальные сцены, должно быть, доставляли большое удовольствие аристократическому классу, который охватил дух военной доблести и спортивных соревнований.
Мы обедам вместе с моими коллегами по гильдии. Обед у нас не сильно отличается от завтрака. Вот только мы ещё употребляем мясо и вино. После рабочего дня, я прохожу мимо храма нашего верховного бога Зевса. Моя жена уже ждёт меня дома. Она накрывает плотный ужин. Вместе с моей семьей мы разделяем трапезу и ведём тихие разговоры. А завтра начнется новый день, который я также начну в своей любимой гильдии.
Приблизно в 1850 році на чолі повсталих став сільський вчитель Хун Сюцюань. Повстанці оголосили про створення держави Тайпін (тобто держави великого, або «загального», благоденства). Тому і повстання, яке прийняло характер селянської війни, стали іменувати Тайпінським.
До кінця 1851 в тайпінській армії було вже більше 50 тис. чоловік. Тайпіни займали одне місто за іншим, область повстання розширювалася. Виникло навіть тайпінський уряд зі столицею в Нанкіні. Він видавав закони, покликані полегшити становище селян.
Разом з тим зі своїми противниками Тайпін розправлялися виключно жорстоко, навіть коли обстановка не вимагала цього. Займаючи міста, Тайпін знищували багато історичних пам’ятників і давні релігійні книги. Але це не було безглуздим варварством. Справа в тому, що Тайпін сповідували власну релігію, близьку до християнства. Тому вони безжалісно руйнували все, що, на їхню думку, не відповідало їх вірі.
Тайпін проголосили своїми цілями повалення маньчжурської династії і ліквідацію засилля великих феодалів. Це досить довго забезпечувало їм підтримку народних мас. Але фанатичне прагнення тайпінів жорстко контролювати всі сфери життя поступово скорочувало ряди їхніх прихильників.
Європейські держави в період успіхів повстанців прагнули налагодити контакти з ними. Уже в 1853 р посланці Великобританії, Франції та США побували в Нанкіні і домовилися з тайпінами про умови ведення торгівлі. Але в міру того як тайпінський рух слабшав, європейці розуміли, що можуть отримати більше вигод у Китаї за до сили.
У червні 1856 Ян Сюцін був убитий змовниками. Тоді ж в Нанкіні відбулися бої, в ході яких загинуло кілька десятків тисяч тайпінів і їх супротивників.
У 1856-1860 рр. розгорілася друга «опіумна» війна. Англійці знову відправили в Китай свої кораблі з десантами. Правда, значну їх частину довелося повернути до Індії, де йшло сіпайське повстання. Але англійців підтримали французи, також направивши до Китаю свою ескадру. Основні військові дії велися на північ від держави тайпінів, і повстанці в них майже не брали участь.
У листопаді 1861 в Пекіні відбувся державний переворот.
До влади прийшов наслідний принц Гун, який звернувся за підтримкою до англо-французьких військ. З їх до Гун в 1862-1864 рр. остаточно розгромив тайпінів і ліквідував їх державу. З тайпінами розправилися вкрай жорстоко, тільки при занятті Нанкіна (липень 1864) було перебито більше 100 тис. осіб. Однак окремі загони тайпінів продовжували опір до 1866.
Объяснение:
Па́вел Ива́нович Пе́стель[1] (24 июня [5 июля] 1793, Москва — 13 [25] июля 1826, Санкт-Петербург) — руководитель Южного общества декабристов. По приговору суда повешен вместе с другими руководителями декабристского движения 25 июля 1826 года в Петропавловской крепости.
Объяснение:
В последние годы заметно вырос интерес к личности Пестеля. Современные исследователи
явно стремятся преодолеть сложившуюся в предшествующей историографии традицию изучения
идеологии вождя Южного общества отдельно от его личностных черт, когда Пестель был возведен
на пьедестал как «социалист до социализма», как наиболее последовательный революционер в
том «узком кругу революционеров», который был «страшно далек от народа». Сейчас явно
наметилась тенденция к низвержению былого кумира. Поэтому подчас некоторые новейшие
исследования скорее напоминают сбор «компромата» на Пестеля, чем стремление объективно
понять его личностные качества1
. С. А. Экштут утверждает, что Пестель «проповедовал
политический аморализм»2 и делает вывод: «Автор «Русской правды» не только отказался от...
морализирования при рассмотрении политических проблем, но и посчитал вполне допустимым во
имя «политической целесообразности» использовать любые, в том числе и аморальные, средства
достижения преследуемых целей»3
. Известный исследователь русского бланкизма Е. Л.
Рудницкая сделала попытку вписать Пестеля в это течение. И хотя выводы, к которым приходит
автор представляются вполне убедительными, его основное внимание все-таки сосредоточено не
на самой личности Пестеля, а на ее внешних проявлениях, рассматриваемых с ретроспективной
точки зрения4
.
В настоящей статье не ставится цель