Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.
Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.
Объяснение:
Объяснение:
1. M(CO₂) = 44г./моль
Масса 1моль CO₂ =44г. В 1моле CO₂ - 2 атома кислорода
2моль CO₂ =88г. В 2молях CO₂ - 4 атома кислорода.
2.Относительная плотность газов это отношение их молярных(молекулярных) масс.
D(газа)= M(в-ва)÷M(газа)
а) D(H₂)=14 M(H₂)=2г./моль
M(в-ва)=D(H₂)xM(H₂)=14x2г./моль=28г./моль
б) D(возд)=2 M(возд.)=20г./моль
M(в-ва)=D(возд.)xM(возд)=2x29г./моль=58г./моль
в) D(H₂)=35,5 M(H₂)=2г./моль
M(в-ва)=D(H₂)xM(H₂)=35.5x2г./моль=71г./моль
Простое вещество, имеющее молярную массу 71г./моль это хлор. Формула хлора
Нельзя выделить один какой-то стиль, поскольку строительство велось не один год и даже век. Так архитектуру раннего периода строительства Санк-Петербурга условно называют «барокко первой трети 18 века». Для неё характерна ярко выраженная декоративность (Кунсткамера и здание Двенадцати коллегий). Более поздние памятники архитектуры относят к русскому барокко середины 18 века. Лучшими примерами этого стиля являются произведения Растрелли — Зимний дворец, Смольный монастырь, дворцы Строганова и Воронцова, а также Никольский собор архитектора Чевакинского. В 1760-х годах стиль барокко вытесняется классицизмом. В конце 18 века наступает период строгого классицизма . В самом конце 19 века в архитектуре формируется стиль, получивший название «модерн». Примерами этого архитектурного направления являются дом купца Елисеева и здание компании «Зингер» на Невском проспекте, Царскосельский вокзал и др. В противовес этому направлению ряд зодчих возводит здания, в которых возрождает приемы русского классицизма и итальянского Возрождения. Это течение, получившее название «неоклассицизма», представлено работами М. Лялевича, В. А. Щуко, А. Белогруда, И. А. Фомина. Это что касается Санкт-Петербурга. Архитектура Москвы так же представляет собой смешение стилей и разнообразие форм.