Объяснение:
Головним заняттям феодалів, особливо в цей ранній період, була війна і супутній їй грабіж. Тому весь побут і звичаї феодалів підпорядковані були в основному потребам війни.Замок був оточений глибоким ровом. Навколо нього зводилося кілька рядів товстих кам'яних стін, увінчаних круглими або чотирикутними вежами з вузькими бійницями. Потрапити в замок можна було через підйомний міст, який опускався на важких чавунних ланцюгах. Прибрамного вежа мала дубові масивні ворота, оковані залізом. За мінливої вежею містилася підйомні двері у вигляді чавунної решітки. Під час штурму її намагалися винести за спиною прорвався противника. За першою стіною розташовувався господарський двір з млином, кузнею, збройової та іншими майстернями. За другим рядом стін містилися головна вежа замку, стайні і склади зброї. Основним оплотом замку під час облоги служила головна замкова вежа. У ній знаходилися і житлові кімнати господарів, і приміщення для гостей і слуг. Її нижній поверх являв собою зал, у всю довжину якого тягнувся дубовий стіл. У дні буйних бенкетів на ньому височіли туші засмажених биків, баранів і оленів.
Ві́кінги (від давньоскан. vikingr, «пірат»[1]) — у VIII—XI століттях воїни-мореплавці зі Скандинавії[1]. Справили значний вплив на хід європейської історії[1]. Займалися розбоєм і торгівлею в Європі, Західній Азії та Північній Африці. Протягом IX—XI століть колонізували значні регіони Європи[1]: Східну Англію, Нормандію, Ісландію, Фарерські та Шетландські острови, Сицилію, Русь тощо. Складалися, переважно, з данців, норвежців і шведів[1]. Первісно сповідували скандинавське язичництво[1]; протягом Х—ХІ століть навернулися до християнства. Через тогочасне перенаселення Скандинавії й відносну беззахисність сусідів здійснювали часті грабіжницькі рейди[1]. На морі й річках використовували довгі вітрильні човни дракари[1]. Нападали і плюндрували міста і поселення, розташовані в прибережній зоні[1]. Очолювалися ватажками-землевласниками або головами родів[1]. У вільний від походів час займалися землеробством[1] і торгівлею. Розвинули Дніпровський і Волзький торгові шляхи. Першими з європейців середньовіччя досягли Гренландії і Північної Америки[1]. Епос вікінгів зберігся у сагах. Період їхньої експансії у 793—1066 роках називають в історіографії епохою вікінгів. Також — нормани, дани, варанги, варяги.
Объяснение:
2. Время дворцовых переворотов - это период развития дворянской империи от
петровских образований до новой крупной модернизации страны при
Екатерине II.
После возведения на престол Анны Иоановны, дочери Ивана V ,
дворянство расцвело в полной мере. В этот период происходило укрепление самодержавия, сокращение обязанностей дворян и расширение их прав над крестьянами.
При Елизавете придворные нравы и обычаи порождали новые материальные потребности, вводили моду на расточительство, не свойственное традиционному обществу. В результате изменения придворных нравов при Елизавете, введения моды на расточительство хозяйство дворян из натурального, каким оно было
еще в начале 18 века, превращалось в денежное. Огромные средства уходили на новую одежду, роскошные балы и т.д. Это вызывало разорение поместий, отвлекало дворян от службы. Для предотвращения массового разорения дворянства в1754 г. был создан Дворянский банк, кредитовавший помещиков под залог имений. Стремясь поправить свои дела, дворяне во второй половине 18 века начинают заниматься предпринимательством.
Манифест Петра III, закрепивший право дворян не служить государству, произвел переворот в их жизни. Из служилого сословья дворянство превратилось в свободное привилегированное сословие.
3. После смерти Петра I каждый, кто приходил к верховной власти в России, неизменно в той или иной мере укреплению позиций дворянства путем расширения его сословных привилегий и усиления власти над крепостным крестьянством. Основой политики Елизаветы стало расширение и укрепление прав и привилегий дворянства. Помещики теперь обладали правом ссылать непокорных крестьян в Сибирь и распоряжаться не только землей, но и личностью и имуществом крепостных. Инструкция по генеральному межеванию 1758 г. гласила, что все лица недворянского происхождения не только лишаются права иметь населенные имения, но и людей без земли. Таким образом, дворянское сословие приобрело монопольное право на владение землей и крепостными крестьянами.