Хартия 1814 года — конституция Франции, дарованная королём Людовиком 18 после вступления на престол в результате реставрации БурбоновСодержание Хартии
Хартия была составлена из обращения короля и нескольких разделов, регулирующих основные положения государственного устройства.
Все французские граждане объявлены равными перед законом независимо от их званий и титулов. Хартия провозгласила свободу вероисповедания, однако римско-католическая церковь получила статус государственной религии. Свобода слова и печати допускалась, но в Хартии была специально оговорена возможность законодательного ограничения этой свободы в случае злоупотреблений. Все дореволюционные титулы восстанавливаются в силе; титулы, полученные после революции, также сохранены за своими обладателями.
Личность короля объявлена священной и неприкосновенной. Король является главой государства, верховным главнокомандующим вооружёнными силами и обладает всей полнотой исполнительной власти. Законодательная власть принадлежит королю и двухпалатному парламенту, состоящему из палаты пэров и палаты депутатов. Король обладает правом законодательной инициативы, издания и обнародования законов. Каждый закон должен быть принят большинством обеих палат для того, чтобы вступить в силу.
Палата пэров формируется королём без каких-либо ограничений: суммарное количество пэров может быть любым, титул пэра может стать пожизненным или наследственным. Принцы и члены королевской семьи являются пэрами по праву рождения. Минимальный возраст, необходимый для участия в заседаниях палаты, равен 25 годам, а право голоса даётся после достижения 30 лет. Все заседания палаты пэров являются секретными.
Палата депутатов избирается электоральными коллегиями в порядке, установленном законом. Срок полномочий каждого депутата — 5 лет, при этом электоральный цикл должен быть организован так, чтобы ежегодно переизбиралась 1/5 часть всей палаты. Для того, чтобы быть избранным в палату депутатов, необходимо достичь возраста 40 лет и платить не менее тысячи франков прямых налогов; для участия в выборах депутатов в качестве избирателя необходимо достичь возраста в 30 лет и платить не менее 300 франков прямых налогов. Заседания палаты являются открытыми, однако всякое заседание может быть объявлено секретным по запросу группы из не менее чем 5 депутатов.
Источником правосудия является король. Он обладает правом назначать пожизненных судей, а также правом помилования. Все положения действующего Гражданского кодекса, не противоречащие Хартии, остаются в силе.(Вроде это)
ответ:поділ тер. розселення укр. етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Відображав як нац. традиції українців, так і політ. інтереси й систему управління д-в, до яких у різні часи входили укр. землі. Осн. одиницями адм.-тер. поділу були волості, воєводства, повіти, полки, сотні, курені, комітати (жупи), дистрикти, губернії, провінції, намісництва, округи, райони, області.
Початки адм.-тер. організації на укр. теренах можна вбачати у поділі тер. Київської Русі на землі-князівства (Волинська земля, ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ, Київська земля, Переяславське князівство, Турово-Пінське князівство, Чернігівське князівство), які, в свою чергу, поділялися на волості –невеликі, чітко не усталені тер.-адм. одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости). Волості були і в утвореному 1199 Галицько-Волинському князівстві.
У складі Литви та Польщі адм.-тер. поділ укр. земель набув більш усталеного вигляду. У конфедеративній Речі Посполитій налічувалося 9 укр. Воєводств – Белзьке воєводство, Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство, Підляське воєводство, Подільське воєводство, Руське воєводство, Чернігівське воєводство (утворене 1635) – у складі Польщі і Берестейське воєводство – у складі Литви. Воєводства поділялися на повіти; як правило, кожен із повітів утворював окремий судовий округ.
Під час національної революції 1648–1676 старий адм.-тер. поділ було зруйновано; осн. адм.-тер. одиницями стали полки, що поділялися на сотні, а сотні – на курені. На початок 1650 було сформовано 16 полків. Окрему військ.-адм. одиницю становило Запорожжя (тер. Вольностей Війська Запорозького низового), де управління здійснювала Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Тер. Запорожжя традиційно поділялася на 38 куренів; на прилеглих до Січі тер. у 18 ст. було утворено 8 паланок.
Після того, як за "Вічним миром 1686"Правобережна Україна відійшла до Польщі, полковий устрій тут було невдовзі скасовано і відновлено поділ на воєводства. Лівобереж. Україна (Гетьманщина), що лишилася у складі Рос. д-ви, зберігала полковий устрій (10 полків) до 1708, коли Петро I поділив країну на 8 губерній, з яких 2 –Азовська губернія і Київська губернія – були сформовані на укр. землях. Київ. губ. поділялася на 4, а Азовська – на 7 провінцій. До 1764 паралельно із загальнорос. адміністрацією у Київ. губ. зберігалося гетьманське правління, у віданні якого перебували цивільні справи.
На новоосвоюваних переселенцями з Правобереж. та Лівобереж. України землях Слобожанщини (див. Слобідська Україна) полковий устрій (5 полків) існував із серед. 17 ст. до 1765, коли тут було утворено Слобідсько-Українську губернію.
Остаточному включенню України у рос. політ. систему сприяло запровадження в Україні у 80–90-х рр. 18 ст. паралельно з губернською системи намісництв. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на тер. Гетьманщини – Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво; на пд. України – Катеринославське намісництво і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Рос. імперії після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), – Ізяславське намісництво (пізніше Волинське), Брацлавське намісництво і Подільське намісництво. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.
Объяснение: