Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково.
22 февраля 1653 года началось судьбоносное преобразование патриархом Никоном церковной жизни русского православия. Опиравшаяся на новогреческие каноны, его реформа привела к расколу Русской православной церкви. Причины и содержание реформ Еще в конце 1640-х годов в Москве появился «кружок ревнителей древнего благочестия», куда входили видные деятели того времени. Среди них были будущий патриарх Никон и впоследствии его будущий основной противник в стане старообрядцев протопоп Аввакум, протопоп Иван Неронов, духовник царя Алексея Михайловича Стефан Вонифатьев и другие. Сам государь поддерживал кружок, темой обсуждений которого стала созревшая к тому времени проблема исправления скопившихся в церковных книгах разночтений и ошибок при переписке. Однако «ревнители» расходились по поводу того, что взять за образец для подобного исправления. Аввакум и Иван Неронов выступали за то, что им должны стать древнерусские церковные тексты, Никон и Вонифатьев склонялись к новогреческим уставам. (Источник информации - портал История.РФ, https://histrf.ru/biblioteka/b/tsierkovnaia-rieforma-patriarkha-nikona)
Объяснение: