1. Основні риси господарського побуту
2. Народний календар
3. Поселення, житло
4. Одяг
5. Сімейні звичаї та обряди
Объяснение:
Більшість українського населення в період другої половини XIII — початку XVII ст. займалася землеробством. Частина орної землі засівалася житом і пшеницею, причому на останню припадало значно менше посівної площі. З інших злаків були поширеними ячмінь, овес, горох, гречка, просо; з технічних культур — коноплі, льон; з городньобаштанних — ріпа, цибуля, часник, капуста, гарбузи, буряки, кавуни, дині, морква, огірки, редька, боби, мак, сочевиця; з садових — яблука, груші, вишні, сливи, черешні, а також виноград, особливо на Закарпатті. З XVI ст. на Україні став поширюватися тютюн.
2. Народний календар
В основу народного календаря була покладена трудова діяльність, людей. Весь господарський рік, пори якого (весна, літо, осінь, зима) не визначалися точними межами, розпадався на окремі сезони. Причому кожна галузь господарства мала свої сезони, так, хліборобський період поділявся на оранку, посів яровини, сходи, дозрівання хліба, жнива, возовиця, молотьба. Свята, звичаї, обряди господарського річного циклу у народній суспільно-трудовій практиці відображали фактичне переважання раціональних, стихійно-матеріалістичних елементів над релігійно-фантастичними та забобонами.
3. Поселення, житло
До кінця XV ст. основною складовою частиною поселення в центральних районах України було займище — дворище з кількох осель, які найчастіше належали близьким родичам. Група таких дворищ становила громаду (селище — село). Якщо частина дворищ відокремлювалась від села, таке нове поселення називалося «висілком», «присілком», іноді «кутком», «землями».
4. Одяг
Одяг феодальної верхівки, на відміну від селянського і бідного міщанського, виготовлявся з дорогого хутра, парчі, оксамиту й атласу, шовку, гаптованої китайки, тонкого сукна та ін., прикрашався золотими й срібними бляхами, перлами та іншим коштовним камінням. Поширеними в цих верствах були соболині шуби, жупани, кунтуші з позументом і вигаптованими різнобарвними візерунками, виткані з м'якої золотистої тканини пояси, чоботи із шкіри зеленого, жовтого й червоного кольору. За словами літописця, князь Данило Галицький, наприклад, одягався в кожух з грецького оловира, обшитий золотим мереживом, носив чоботи з зеленого сап'янцю, вишиті золотом.
5. Сімейні звичаї та обряди
Звичаї і обряди регулюють поведінку людей у сімейному й громадському житті; багато з них своїм корінням сягає доби первіснообщинного ладу. Значний вплив на сімейні й громадські звичаї та обряди справили фантастичні уявлення про природу і людське суспільство — марновір'я і забобони. Звичаї та обряди українського народу доби розвинутого феодалізму простежуються особливо чітко на таких побутових явищах, як шлюб, родини, похорон, розваги.
Крестовые походы - это военно-колонизационные движения западноевропейских феодалов, части горожан и крестьянства, осуществлявшиеся в форме религиозных войн под лозунгом освобождения христианских святынь в Палестине из-под власти мусульман либо обращения язычников или еретиков в католичество.
Классической эпохой Крестовых походов считают конец XI — начало XII в. Термин «Крестовые походы» появился не ранее 1250 г. Участники первых Крестовых походов называли себя пилигримами, а походы — паломничеством, деяниями, экспедицией или священной дорогой.
Причины крестовых походов
Необходимость Крестовых походов была сформулирована папой Урбаном после окончания Клермонского собора в марте 1095 г. Он определил экономическую причину крестовых походов: европейская земля не в состоянии прокормить людей, поэтому для сохранения христианского населения необходимо завоевание богатых земель на Востоке. Религиозная аргументация касалась недопустимости хранения святынь христианства, прежде всего Гроба Господня, в руках неверных. Было принято решение о выступлении Христова воинства в поход 15 августа 1096 г.
Вдохновленные призывами папы, многотысячные толпы простого народа не стали дожидаться установленного срока и устремились в поход. До Константинополя дошли жалкие остатки всего ополчения. Основная масса пилигримов погибла в пути от лишений и эпидемий. Турки без особых усилий расправились с оставшимися. В назначенное время в поход вышло основное войско, и к весне 1097 г. оно оказалось в Малой Азии. Военное преимущество крестоносцев, которым противостояли разобщенные войска сельджуков, было очевидным. Крестоносцы захватывали города и организовывали государства крестоносцев. Туземное население попало в крепостную зависимость