Исторический портрет Гай Юлия Цезаря.
какие черты характера Цезарю стать великим полководцем?
Он очень много времени – более 8 лет – провел в походах по современной территории Европы – от Швейцарии до Германии, которую присоединил к Римской республике. Он участвовал в походах вместе с обычными солдатами, и повышал их боевой дух посредством своих ораторских Он знал всех центурионов и воинов (лучших) лично, и потому все обожали его. По результатам походов, он раздавал награды всем участникам, богатства использовал не для себя, а одаривал воинов за заслуги.
2) какие черты характера свидетельствуют о его таланте государственного деятеля?
Опять же высокие ораторские позволили ему быть талантливым государственным деятелем, он разрешал изгнанникам вернуться домой, ввел гражданские права детей, облегчил жизнь должников (частично были свободны от уплаты процентов). Он устраивал раздачу хлеба, воинам раздавал колониальные земли.
3) какие черты характеризуют его как человека?
Славолюбие – он занимал все возможные политические должности, завоевывал новые территории, стал великим полководцем. Был подозрительным – имел много телохранителей. Был прагматиком – знал, как расположить к себе народ и воинов.
4) за которые добродетели почитали Цезаря современники?
Получив расположение народа, закрепил статус монарха или императором. Цезарь одаривал богатствами воинов и не требовал уплаты налогов с должников. Несмотря на то, что он диктатором, он не был жестоким.
В розвитку світової цивілізації візантійська культура займає видатне місце. Для неї характерні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнства, а також елліністичного Сходу. Візантійський тип культури не подібний ні на західноєвропейський, ні на східний. Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох — загибелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства. Столицею її став Константинополь, заснований імператором Константином І у 324—330 pp.
В 330 році через міжусобиці й смуту, що охопили величезну Римську імперію, імператор Костянтин I Великий переніс свою столицю в місто Візантій (з I століття н. е., що входив до складу Римської імперії) і перейменував його на Константинополь. У середньовіччі Візантія називалася Романією, самі візантійці називали себе ромеями, а свою культуру — ромейською. Імператор — «Басилевс ромеїв» — оголосив себе також і верховним жерцем. Це знайшло відбиття в офіційному мистецтві Константинополя, який виражав ідеї культу «басилевса ромеїв» як пантократора (від грец. Παντοκράτορος— «вседержитель»). З тих пір вона була центром цивільного й духовного життя греко-римського миру. Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом.
Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спирався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Воно вбрало в себе багато з філософських та релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалась під сильним впливом близькосхідних релігійних вчень: юдаїзму, маніхейства. Воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, важливим компонентом якої була антична філософія.
Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами.
На зміну непримиренності християнства з усім, що несло клеймо язичництва приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичницької культури для використання її в створенні філософських концепцій. Такі мислителі, як Василь Кесарійський, Григорій Ніський і Григорій Назіанзін, закладають фундамент візантійської філософії, яка сягала коріннями давньогрецького мислення. У центрі їх філософії перебуває розуміння буття як досконалості. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, змінюється й сама людина тієї епохи, її бачення світу й відношення до всесвіту, природи, суспільства.
З перемогою християнства провідне місце в системі знань зайняло богослов'я. Надзвичайний розквіт переживає логіка, як основа побудови богословської догматичної системи.
Объяснение: