Унія передбачала скасування канонічного підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріархату, перехід у підлеглість до Папи Римського, визнання католицької догматики, але збереження візантійської літургійної традиції церковнослов'янською мовою та православної обрядовості
І́нки (однина — інка) — панівний рід народу кечуа («Сини Сонця»), що мешкав на території сучасного Перу та деяких інших країн і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину роду правителів (жінок з роду називали пальями чи н'юстами, а палью-правительку — койя). Однак на сьогодні в побуті словом «інки» називають усіх підданих Синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 до 1533 року. У 1533 році останнього правителя інків Атуальпу задушили іспанські загарбники.
Археологічні дослідження показують, що велику кількість цивілізаційних здобутків інки успадкували від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочика, відома своєю кольоровою керамікою та іригаційними системами), Уарі (або Варі, їхня держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр — місто Чимор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що розташовувалося на східному березі озера Тітікака), Чачапоя (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Куелап, яку ще називають «Мачу-Пікчу півночі»).
Імперія інків (кеч. Tawantin Suyu Тавантінсу́ю — «Четвірка земель») простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини, а з Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожну з них іменували згідно з назвою тієї частини імперії, в яку вона вела.
Arnaby(a) - прав с точностью до наоборот. Появление поляков во время Смуты в Москве и гибель старой (со смертью бездетного Федора Иоановича) династии - полноправных хозяевг осударства (в прямом смысле этого слова) привели как раз наоборот к отказу от идеи "Третьего Рима" - единственного хранителя исинной веры. Ведь всего через 40-50 лет после смуты случилась церковная реформа патриарха Никона, а через 100 лет царь Петр инкогнито (под именем Петра Михайлова) путешествует по Германии, Англии и Голландии, а еще лет через 15 официально, как государь, посещает Францию в попытке выдать свою дочь Елизавету (будущую российскую императрицу) за наследника французского престола (будущий король Луи XV). теперь собственно о последствиях Смуты. 1. Начало постепеннго поворота государства в сторону Европы. В культурном смысле. 2. Начало усиленного преобразования армии по европейскому образцу. 3. Выбор новой царствующей династии (Романовы) . И, как, результат, трансформация понятия "государь" из хозяина государства в верховную государственную должность. 4. Ускорение вытеснения родовитого боярства служилым дворянством в управлении страной (процесс начался гораздо раньше, но смута его многократно ускорила) . 5. Закрепление всего населения (не только крестьян, но и посадских, и дворян) в тягло (несение повинностей) . Хотя повинности и различались у различных сословий, но (по Уложению 1649г. ) они теперь были у всех. Даже у царя.
Объяснение:
Унія передбачала скасування канонічного підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріархату, перехід у підлеглість до Папи Римського, визнання католицької догматики, але збереження візантійської літургійної традиції церковнослов'янською мовою та православної обрядовості