Законодательство Древней Руси
«Русская правда» с 1016 года была письменным источником права на Руси. Она была в трех редакциях.
«Краткая правда», состоит из нескольких частей.
· «Правда Ярослава» — это статьи с 1 по 18.
· «Правда Ярославичей» - это статьи с 19 по 41.
· «Покон вирный» - (статья 42) (кто сколько должен платить налогов)
· «Урок мостникам»- (статья 43)
«Пространная правда» включает 121 статью
· Статьи 1–52 именуются как Суд Ярослава,
· статьи 53–121 – как Устав Владимира Мономаха
«Сокращенная правда»,
"Русская Правда” — первый письменный свод законов Древней Руси
1. Сложившаяся структура древнерусского общества нашла свое отражение в старейшем своде законов — "Русской Правде”. Этот документ создавался на протяжении XI—XII вв. и получил свое название в 1072 г. Начало ему положил Ярослав Мудрый, который в 1016 г. создал свод законов о порядках в Новгороде ("Правда Ярослава”). А в 1072 г. трое братьев Ярославичей (Изяслав, Святослав и Всеволод) дополнили свод новыми законами. Он назвался "Правдой Ярославичей” и стал второй частью "Русской Правды”. В дальнейшем кодекс неоднократно пополнялся княжескими уставами и церковными установлениями.
кон еще допускал кровную месть за убийство человека, но мстить могли только близкие родственники (брат, отец, сын). А в "Правде Ярославичей” месть была вообще запрещена и заменена штрафом — вирой. Вира шла князю. Закон защищал администрацию, имущество и рабочее население княжеских вотчин.
3. В Законе уже были видны черты социального неравенства, он отражал начавшийся процесс сословного деления. Полагался штраф за укрывательство чужих слуг (челяди), свободный человек за обиду мог убить холопа. За убийство княжеского огнищанина (управителя) полагался штраф в 80 гривен, старосты — 12 гривен, а смерда или холопа — 5 гривен. Были также установлены штрафы за кражу скота, птицы, запашку чужой земли, нарушение межей. Власть великого князя переходила по старшинству — старший в роду становился великим князем.
4. "Русская Правда” регулировала отношения между людьми в обществе с законов, что приводило в порядок государственную и общественную жизнь.
2 вопрос
Принятие христианства на Руси: причины и последствия.
В 988 г. при Владимире I в качестве государственной религии было принято христианство. Крещение Владимира и его приближенных было совершено в г. Корсуни (Херсонесе) — центре византийских владений в Крыму. Ему предшествовало участие киевской дружины в борьбе византийского императора Василия II с мятежом полководца Варды Фоки. Император победил, но не выполнил своего обязательства — отдать за Владимира свою сестру Анну. Тогда Владимир осадил Корсунь и принудил византийскую царевну выйти замуж в обмен на крещение «варвара», которого давно привлекала греческая вера.
Причины:
1.необходимость формирования государственной идеологии, духовного объединения разноплеменных народов Руси
2.укрепления международных связей
3.Упрочнение международного положения Руси
4.Укрепление власти Великого Киевского Князя
5.Появление сильного союзника – Византии
Причины принятия христианства, а не другой религии:
Наличие в исламе запретов на употребление в пищу свинины, вина, специфическая восточная обрядность, в том числе обрезание, а также забой лошадей противоречили сложившемуся образу жизни древнерусских племен. Вряд ли стремление пап подчинить светскую власть могло вызвать симпатию к католицизму у киевского князя, ставившего перед собой прямо противоположные задачи, главной из которой было укрепление своей власти. В Византии же православная церковь не только отличилась политической бес но и полным подчинением императорам. Поэтому выбор пал на христианство.
Последствия:
1.Русь была признана как христианское государство
2.Жители разных земель стали объединяться в единую культурную и политическую общность
3.Появление на базе византийской культуры уникальной русской средневековой культуры
4.Церковь принесла на Русь письменность
5.Все население страны было обязано платить налог в пользу церкви — «десятину»
6.Появление церковного суда, ведавшего делами об антирелигиозных преступлениях, нарушениях нравственных и семейных норм.
на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,
1)Распространение идей протестантизма во Франции.
2)Стремление дворян прибрать к рукам церковные богатства.
3)Недовольство знати усилением королевской власти, населения ростом налогов.
4)Зарождение буржуазных отношений.