Лук’ян Кобилиця коротка біографія та цікаві факти з життя громадського і політичного діяча, керівника селянського руху на теренах австрійської частини Буковини в 1840-их рр. до скласти історичний портрет Лук’яна Кобилиці. Лук’ян Кобилиця біографія скорочено Лук’ян Кобилиця народився у сім’ї кріпака в 1812 р. в с. Путилові (зараз Чернівецька область). У 1830-і роки він обирається від рідного села уповноваженим для ведення справ з представниками австрійської влади. Переконавшись, що шляхом переговорів відстояти селянські інтереси неможливо, Кобилиця в 1843 році очолив об’єднання з 16 сіл Буковини, і перейшов до рішучих дій. Його загони виганяли зі своєї території представників державної адміністрації, громили поміщицькі господарства, скасували панщину, вимагали переходу кріпаків на становище державних селян. Це повстання було придушене надісланими військами в 1844 році, 220 його учасників були засуджені до прочуханки, а сам Л. Кобилиця арештований і засуджений. У 1848 році, під час Австрійської революції, селяни Буковини вибирають Л. Кобилицю в австрійський парламент, де він приєднується до депутатів-демократів, які вимагали скасування абсолютизму і кріпосного права в Австрії. Після поразки революційного руху Л. Кобилиця повертається на Буковину, і в тому ж 1848 року організовує збройний загін з селян, що діяв аж до літа 1849 і нападав на володіння поміщиків і органи австрійської влади. Влітку 1849 р. селянська боротьба на Буковині пішла на спад. Лук’ян Кобилиця перейшов на нелегальне становище, довго переховувався від переслідувань. У квітні 1850 р. поліція його заарештувала. Після жорстоких тортур Лук’ян Кобилиця важко захворів. Уряд заслав його на поселення в м. Гуралу-Мору (нині республіка Румунія), де він і помер 12 жовтня 1851 року.
Когда вспоминают о средних веках, то обычно представляют себе закованного в латы рыцаря, тяжелым мечом поражающего врага, каменные громады феодального замка, изнурительный труд крепостного крестьянина, унылый колокольный звон, раздающийся за монастырской стеной, и монаха, отрекшегося от мирских сует и соблазнов. Железо и камень, молитвы и кровь.Да, все это так и было. Немало в средние века нагромождалось тяжелого, темного, бесчеловечного. Но люди всегда оставались людьми. Людям хотелось, чтобы красота обитала не только в тесных храмах, но и на просторах их повседневной жизни. И чтобы выражалась она не только в холодном неподвижном камне, но и в теплых человеческих понятиях, человеческом слове, гибком и музыкальном. Понятия эти и внесло в культуру средневековья рыцарство.Рыцарство – особый привилегированный социальный слой средневекового общества. Традиционно это понятие связывают с историей стран Западной и Центральной Европы, где в период расцвета средневековья к рыцарству, по сути, относились все светские феодалы-воины. Но чаще этот термин употребляется в отношении средних и мелких феодалов в противовес знати.IX и X века были суровыми временами в жизни всех стран Западной Европы. Ни одна из них не представляла из себя сплоченного сильного целого. Франция, Германия, Италия были разбиты на тысячи, а то и на десятки тысяч мелких и крупных поместий, владельцы которых – герцоги, графы, бароны – являлись почти независимыми государями своих имений. Они творили суд и расправу над крепостным и свободным населением своих земель, распоряжаясь его жизнью и смертью, облагали его податями и налогами, собирали войска, объявляли войну и заключали мир. Крестьянам, разумеется, было не под силу нести конную службу, а потому ее несли вассалы, то есть ленники, получившие землю от своего сеньора под условием отправления военной службы. Такие вооруженные всадники, обязанные являться по требованию своего сеньора на коне в тяжелых доспехах и сопровождении некоторого количества пеших и конных воинов, набранных из зависимых людей своего поместья, носили имя рыцарей.В это время получили широкое распространение условные формы феодального землевладения, сначала пожизненные, позже наследственные. При передаче земли в феод его жалователь становился синьором (сюзереном), а получатель – вассалом последнего, что предполагало военную службу (обязательная военная служба не превышала 40 дней в году) и исполнение некоторых других повинностей в пользу сеньора. К ним относилась денежная в случае посвящения сына в рыцари, свадьбы его дочери, необходимости выкупа сеньора. попавшего в плен. Согласно обычаю, вассалы участвовали в в суде сеньора, присутствовали в его совете. Церемония оформления вассальных отношений называлась оммажем, а клятва верности сеньору – фуа. Если размеры, полученной за службу земли позволяли, новый владелец в свою очередь передавал часть ее в качестве феодов своим вассалам (субинфеодация). Так складывалась многоступенчатая система вассалитета («сюзеренитет», «феодальная иерархия», «феодальная лестница») от верховного сюзерена – до однощитных рыцарей, не имевших своих вассалов. Для континентальных стран Западной Европы правила вассальных отношений отражал принцип «вассал моего вассала не мой вассал», в то время как, например, в Англии (солсберийская присяга 1085 года) была введена прямая вассальная зависимость всех феодальных землевладельцев от короля с обязательной службой в королевском войске.Иерархия вассальных отношений повторяла иерархию земельных владений и определяла принцип формирования военного ополчения феодалов. Так, вместе с утверждением военно-ленных отношений шло формирование рыцарства как служилого военно-феодального сословия, расцвет которого приходится на XI-XIV веков. Военное дело стало его главной социальной функцией. Военная профессия давала права и привилегии, определяла особые сословные воззрения, этические нормы, традиции, культурные ценности.В военные обязанности рыцарей входило защищать честь и достоинство сюзерена, а главное – его землю от посягательств как со стороны соседних феодальных властителей в междоусобных войнах, так и войск других государств в случае внешнего нападения. В условиях междоусобицы грань между защитой собственных владений и захватом чужих земель была достаточно зыбкой, и поборник справедливости на словах нередко оказывался захватчиком на деле, не говоря уже об участия в завоевательных компаниях, организованных королевской властью, как например, многочисленные походы германских императоров в Италию, или самим папой римским, как крестовые походы.
Наиболее энергично действовали большевики, провозгласившие курс социалистическую революцию в России, которую они считали началом мировой революции. Они выдвинули популярные лозунги: "Мир - народам", "Земля - крестьянам", "Фабрики -рабочим"; к концу августа - началу сентября завоевали большинство в Советах Петрограда и Москвы и приступили к подготовке вооруженного восстания, прирученного к открытию II Всероссийского съезда Советов. В ночь с 24 на 25 октября (6-7 ноября) вооруженными рабочами, захвачен Зимний дворец и арестовано Временное правительство.Съезд, на котором большевикам вместе с левыми эсерами принадлежало большинство, одобрили свержение Временного правительства,принял Декреты о мире и о земле, сформировал правительство - совет Народных Комиссаров во главе В.И. Лениным.
Объяснение:
Лук’ян Кобилиця коротка біографія та цікаві факти з життя громадського і політичного діяча, керівника селянського руху на теренах австрійської частини Буковини в 1840-их рр. до скласти історичний портрет Лук’яна Кобилиці. Лук’ян Кобилиця біографія скорочено Лук’ян Кобилиця народився у сім’ї кріпака в 1812 р. в с. Путилові (зараз Чернівецька область). У 1830-і роки він обирається від рідного села уповноваженим для ведення справ з представниками австрійської влади. Переконавшись, що шляхом переговорів відстояти селянські інтереси неможливо, Кобилиця в 1843 році очолив об’єднання з 16 сіл Буковини, і перейшов до рішучих дій. Його загони виганяли зі своєї території представників державної адміністрації, громили поміщицькі господарства, скасували панщину, вимагали переходу кріпаків на становище державних селян. Це повстання було придушене надісланими військами в 1844 році, 220 його учасників були засуджені до прочуханки, а сам Л. Кобилиця арештований і засуджений. У 1848 році, під час Австрійської революції, селяни Буковини вибирають Л. Кобилицю в австрійський парламент, де він приєднується до депутатів-демократів, які вимагали скасування абсолютизму і кріпосного права в Австрії. Після поразки революційного руху Л. Кобилиця повертається на Буковину, і в тому ж 1848 року організовує збройний загін з селян, що діяв аж до літа 1849 і нападав на володіння поміщиків і органи австрійської влади. Влітку 1849 р. селянська боротьба на Буковині пішла на спад. Лук’ян Кобилиця перейшов на нелегальне становище, довго переховувався від переслідувань. У квітні 1850 р. поліція його заарештувала. Після жорстоких тортур Лук’ян Кобилиця важко захворів. Уряд заслав його на поселення в м. Гуралу-Мору (нині республіка Румунія), де він і помер 12 жовтня 1851 року.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/luk-yan-kobilitsya-korotka-biografiya-ta-tsikavi-fakti/