Вікінги жили на території нинішньої Норвегії, Данії і Швеції приблизно з 800 по 1100 роки нашої ери. Французи зазвичай називали вікінгів норманами, англійці всіх скандинавів без розбору відносили до датчанам. Слов'яни, хазари, араби і греки, які спілкувалися зі шведськими вікінгами, іменували їх русами або варягами. Слово «вікінг» («людина з фіорду») застосовувалося для позначення розбійників, які діяли в прибережних водах, ховаючись в затишних бухтах і затоках. У Скандинавії вони були відомі задовго до того, як придбали погану славу в Європі. Більшість вікінгів було з Норвегії, де родючих земель було вкрай мало. Війни і бенкети - ось два улюблених заняття вікінгів. Стрімкі морські розбійники на кораблях, що носили звучні назви, наприклад, «Бик океану», «Ворон вітру», здійснювали набіги на узбережжі Англії, Німеччини, Північної Франції, Бельгії - і брали з підкорених данину. Їх відчайдушні воїни билися як скажені, навіть без обладунків. Перед битвою вони скреготали зубами, кусали краю щитів. Але саме ці безжальні воїни відкрили острова Ісландія (на стародавній мові - «крижана земля») і Гренландія («зелена земля»). А ватажок вікінгів Лейф Щасливий в 1000 році, пливучи з Гренландії, висадився в Північній Америці, на острові Ньюфаундленд. Вікінги назвали відкриту землю Винланд - «багата». Через сутички з індіанцями і між собою вікінги незабаром покинули і забули Америку, втратили зв'язок з Гренландією. А до нашого часу дійшли їхні пісні про героїв і мандрівників - саги.
Початком епохи Вікінгів прийнято вважати 793 рік. У цьому році відбулося знамените напад норманів на монастир, розташований на острові Ліндісфарн (північний схід Великобританії). Саме тоді Англія, а незабаром і вся Європа дізналися про страшних «північних людей» та їх драконоголових кораблях. Незабаром вікінги перейшли до захоплення великих територій.
У деяких випадках вікінги оселялися в завойованих країнах і ставали їх правителями. Данські вікінги на якийсь час підкорили Англію, оселялися в Шотландії та Ірландії. Спільними зусиллями вони завоювали частину Франції, відому під назвою Нормандія
Объяснение:
Объяснение:
Внешняя политика.
Действия князя Святослава в отношении соседних стран были действиями полководца и завоевателя. Князь ценил поддержку своего войска и в угоду ему не стал менять веру, остался язычником. Это дало результат – его войско было мощным и непобедимым.
Началом победного шествия дружины стал поход на Восток против хазар в 964 году. Хазары были главными конкурентами в торговле, а разгром их городов нивелировал их влияние в Юго-Восточной Европе.
Эта победа принесла больше проблем, чем пользы. Хазария сдерживала натиск кочевых племен, с падением же каганата орды кочевников двинулись в сторону Киева. Главный конкурент Руси – Византия – сохраняла полнейший нейтралитет в отношении хазар. Видимо, византийскому императору на руку был разгром Хазарии.
В Западном же направлении основной проблемой Византии была Болгария. Потому византийский император Никифор побудил Святослава обратить свое пристальное внимание на западные границы государства. В 968 году Святослав Игоревич начал кампанию против Болгарии. Он быстро продвигался по Дунаю, захватывая земли, и осел в городе Переяславце, собирая дань. В планах Святослава значился даже перенос столицы из Киева в Переяславец, но плохие вести из родного края вынудили направить войско в сторону дома. Печенеги, которых более не сдерживали хазары, напали на Киев, прознав о том, что князь с дружиной далеко. В 970 году Святослав смог вернуться на Балканы.