Відповідь:
Культура суспільств Стародавнього Сходу є важливим кроком уперед у розвитку духовного життя людства. Саме тут виникли різні системи писемності — клинопис, ієрогліфи тощо. Було покладено початок науковим знанням у царині астрономії, математики, медицини, філософії, створена художня література; зодчі та художники знайшли рішення цілого ряду принципових питань архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва.
Центральною фігурою в мистецтві Стародавнього Сходу став образ людини, хоч і часто пов'язаний з деспотії або з поклонінням міфічним істотам. Але водночас у творах мистецтва знайшли вираз уяви про велич людини, відбились риси реального життя, народні міфи.
Подальшого розвитку набули живопис і скульптура, ужиткове мистецтво. В синтезі образотворчих мистецтв домінуюче значення мала архітектура. Піраміди Єгипту, зіккурати Дворіччя, храми та палаци не лише возвеличували небожителів і земних владик, а й свідчили про високу майстерність народів Стародавнього Сходу.
В образотворчому мистецтві були вироблені обов язкові норми побудови художнього зображення — канони, що пояснювалось як необхідністю закріплювати досягнення в зображенні людського тіла та винайденні композиційних рішень, так і відносною затримкою художнього розвитку. На ранніх етапах ці канони сприяли вдосконаленню майстерності митців; Стародавнього Сходу, хоча в подальшому гальмували розвиток мистецтва.
Мистецтво численних народів Стародавнього Сходу дуже різне за своїми вихідними формами, художніми досягненнями, шляхами розвитку, однак має багато схожих принципових рис.
Традиції культури Стародавнього Сходу збереглися впродовж вікі і справили велике значення на розвиток багатьох народів Азії і ЄвроІ в подальші періоди.
Пояснення:
алицко-Волынское княжество. Главная особенность — сильные позиции боярства и слабая княжеская власть. Причины этого:
• особенности землевладения — плодородные земли, дававшие богатый урожай, привлекали внимание феодалов из других районов, которые захватывали их, а не получали от князя;
• наличие многочисленных городов с устоявшимися вечевыми традициями — народные со-брания стремились участвовать в принятии решений и ограничивали княжескую власть;
• в княжестве так и не сложилось постоянной династии, князья часто сменяли друг друга на престоле, что также не усилению княжеской власти.
Характерная черта внутренней жизни княжества — постоянные междоусобные войны. Од-нако в его истории можно выделить три периода временного усиления княжеской власти:
1) 1153—1187 гг. — правление Ярослава Осмомысла в Галиче;
2)1170—1205 гг. — правление Романа Мстиславича в Волынском княжестве. В 1199 г. он объединил Галич и Волынь, в 1203 г. захватил Киев;
3) 1221 —1264 гг. — правление Даниила Романовича, сына Романа Мстиславича. Он вновь объединил Галицкое и Волынское княжества, присоединил Киев и во время монгольского на-шествия был одним из немногих князей, оказавших монголам достойное сопротивление.
После смерти Даниила Романовича княжество распалось, и в последующие десятилетия большая его часть вошла в состав Польши, Литвы и Венгрии.