Отмена крепостного права на Кавказе, в Закавказье и Бессарабии была произведена несколько позднее.
Причины, вызвавшие отмену крепостного права на Кавказе и в Закавказье, заключались, во-первых, в развитии капиталистических отношений, хотя и б значительно меньшей степени, нежели в России, во-вторых, в экономическом завоевании Кавказа, которое требовало также отмены крепостного права.
Вследствие большой неравномерности социально-экономического развития народов Кавказа и Закавказья условия проведения здесь крестьянской реформы были различны.
Отмена крепостного права на Кавказе и в Закавказье происходила, как и в Центральной России, в условиях обостренной классовой борьбы.
Наиболее крупным крестьянским движением в пред-реформенный период явилось восстание крестьян в Мегрелии е 1857 г. По окончании Крымской войны мегрельское дворянство, стремясь восстановить свое хозяйство, разрушенное войной, значительно усилило эксплуатацию крепостных, что и явилось непосредственной причиной восстания. Оно началось в январе 1857 г. в Джварском округе, в имениях правительницы Мегрелии княгини Дадиани, и уже к маю распространилось по всей Мегрелии. Силы вооруженных крестьян доходили до 10 тыс. Во главе восставших стоял крепостной кузнец из селения Джвары Уту Микава. Восстание носило явно выраженный антифеодальный характер: лозунгом восставших было требование ликвидации всякого рода феодальных повинностей и полного освобождения из-под власти помещиков. По всей Мегрелии были прекращены работы на помещиков, в имениях были освобождены дворовые,
326
производилась решительная расправа с владельцами имений.
Один из современников, К- Бороздин, в своих воспоминаниях следующим образом описывает руководителя восставших Микава и его деятельность: «Расправа его с помещиками была самая страстная и энергичная; он налетал на них, как снег на голову, отбирал все наличное, раздавал крестьянам и нередко держал господ у себя в плену под условием выкупа. В особенности доставалось от него князьям и дворянам, более других славившимся жестокостью»1.
Действия восставших отличались известной организованностью. Так, кутаисский военный губернатор генерал Колюбакин писал: «Организация, дисциплина и последовательность в действиях восстания ведут к заключению, что если оно... вышло наружу, быть может от случайности или мгновенной раздражительности, то оно уже давно зачато и долго зрело в чьей-либо мысли..., но некоторые идеи..., брошенные народу как бы лозунги, придают ему характер, для наименования которого должно бы прибегнуть к революционной номенклатуре Запада...»2.
Восстание было подавлено войсками и местным дворянством. Более 40 участников его было сослано.
Крестьянские движения в этот период происходили и в других районах. Так, в том же 1857 г. произошло восстание крестьян в Имеретии, в Амаглебском и Багдадском районах, ставившее своей целью освобождение от феодальной зависимости; оно было подавлено также с войск.
Характеризуя обстановку, сложившуюся в Грузии накануне отмены крепостного права, грузинский писатель и общественный деятель Н. Николадзе писал в «Колоколе»: «Еще до знаменитых «рескриптов», первые списки которых появились в конце 1857 г., грузинские крестьяне принялись не за манифестации, а просто-напросто за вооруженное обнаружение недовольства крепостным правом... Крестьяне же нимало не скрывали,
1 К. Бороздин. Закавказские воспоминания. СПб., 1885, стр. 171.
2 «Акты Кавказской археографической комиссии», т. XII, № 180, стр. 253—254.
327
что единственная причина их восстания есть крепостное право и единственная цель — его уничтожение. Когда же в начале 1858 г. разнеслась весть об освобождении, эта новость подлила масла в огонь и довела крестьянское движение до чудовищных размеров»1.
Вскоре после опубликования «Положений 19 февраля 1861 г.», в марте того же года, Александром II было предложено наместнику Кавказа князю А. И. Барятинскому начать подготовку отмены крепостного права. Спустя некоторое время последовало «высочайшее повеление» об организации дворянских комитетов для подготовки проекта реформы.
Проекты грузинского дворянства, идеологом которого являлся Д.
1. Міжусобна боротьба синів Святослава
Після смерті в 972 р. князя Святослава I князівство було поділено між його синами на три частини. На Київському столі сидів Ярополк, у Древлянській землі – Олег, в Новгороді – Володимир. Між ними згодом розгорілася міжусобна війна. Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 978 року до Новгорода, почав війну проти київського князя. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир взяв у наложниці. За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 р.
2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
В період правління Володимира Великого закінчилось формування території Київської Русі. Він повернув захоплені поляками західні землі хорватів і дулібів. В цьому регіоні князь заснував нове велике місто – Володимир Волинський. Була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Найбільшим здобутком Володимира Великого було введення християнства, як державної релігії у 988 р. Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою до щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі. Запровадження християнства мало величезне значення для подальшого розвитку країни. По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство. По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя. По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури. По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів. Володимир Великий Хрещення святого князя Володимира. Фреска у Володимирському соборі Києва Володимир також провів адміністративну реформу. Він замінив племінних князів своїми синами. Відтепер представники династії Рюриковичів правили не тільки в столиці, але й в регіонах. Були обмежені повноваження місцевої знаті, її прагнення від’єднатись від Києва. Для зміцнення обороноздатності країни була проведена військова реформа. Для збільшення чисельності постійного війська князь роздавав дружинникам землі за службу у феодальне володіння. Інший напрямок діяльності Володимира – укріплення південного кордону для захисту від нападів печенігів. З цієї метою була створена система фортець вздовж річок Трубіж, Сула, Стругна, які згодом розрослися у міста. Володимир почав карбувати власну монету – златники і срібники. На одній стороні монети було зображено князя, на іншій – князівський знак (тризуб). Карбування власної монети свідчило про могутність правителя, підіймало міжнародний авторитет держави та пожвавлювало торгівлю та розвиток економіки. Після смерті Володимира Великого впродовж 1015–1019 рр. тривала боротьба між його синами за верховну владу.
Основні дати:
980 р. – прихід до влади князя Володимира Великого.
988 р. – хрещення Київської Русі.
1015 р. – смерть Володимира Великого.