Се́верные кресто́вые похо́ды (Балтийские крестовые походы) — это войны (1198—1411) немецких, датских и шведских рыцарей против финских племён (финнов, карелов, ливов, эстов), славян (бодричей лютичей), балтийских народов (пруссов, литовцев, куршей, земгалов и жемайтов) с целью распространения католичества и искоренения язычества, а подчас и самих язычников. Иногда к Северным крестовым походам относят военные кампании шведских и германских рыцарей против православных русских княжеств. Северный крестовый поход официально начался в 1193 году, когда Папа римскийЦелестин III призвал к христианизации язычников Северной Европы, хотя ещё до этого скандинавские королевства и Священная Римская империя уже вели военные действия против северных народов Восточной Европы.
Захваченные земли в славянском Пруссии, Юго-Западной Финляндии, Западной Карелии активно колонизировались, на них образовывались новые государственные структуры, как, например, немецкие герцогство Мекленбургское, маркграфство Бранденбургское, владения Тевтонского и Ливонского духовно-рыцарских орденов, активно участвовавших в завоеваниях. Коренное население подвергалось насильственной христианизации и нередко прямому истреблению. На завоёванных крестоносцами территориях, иногда на месте прежних поселений, возникали новые города и укрепления: Рига, Берлин, основанные немцами, Ревель — датчанами, Выборг — шведами и др. Некоторые из них, как, например, Рига, были важными форпостами католической церкви, резиденциями архиепископов.
Не всех своих целей крестоносцы достигли: Великое княжество Литовское и Жемайтия смогли отстоять свою независимость.
Далеко не все военные события Северных крестовых походов считались крестовыми походами в Средние века, некоторые из них были названы крестовыми походами только в XIX веке национальными историками на волне национал-романтизма.
Селяни
Більшість населення (90%) становили селяни хлібороби-общинники. Всі жителі одного села були об’єднані в одну сусідську громаду. Села стояли на землях феодальних маєтків, в центрі яких височіли стіни монастиря, собору або лицарського замку. Кріпосне право феодалів було скасовано в європейських країнах в XIV-XV століттях. Селяни платили оброки, виконували невеликі панщинні роботи за традицією, так як жили на землі, яка вважалася власністю феодала. Закони всіх католицьких країн були засновані на законах Стародавньої Римської імперії, в яких захищалося поняття приватної власності. Це означає, що ніхто, навіть держава, не може законно відібрати у людини належала йому землю, будинок, знаряддя тощо.
Городяни
Під захистом таких законів в Європі процвітали торгово-ремісничі міста (бурги). Їх жителі (бюргери) володіли ремісничими майстернями або купецькими лавками. Ремісники і торговці об’єднувалися в цехи і гільдії і домагалися від феодалів грамот на міське самоврядування. Всі громадяни спільно управляли своїм містом: вибирали міська рада (магістрат) і главу міста (мера, бургомістра). Міські ополчення були грізною силою, з якою були змушені рахуватися і лицарі, і королі. Регулярно в великих містах влаштовувалися ярмарки, на які везли товари з навколишніх сіл і далеких міст. Так в більшості західноєвропейських країн склалися ринки – системи стійких господарських зв’язків виробників, продавців і покупців. Крім міняв і лихварів їх обслуговували банки.
Устрій держави
Королі використовували сильні міста в своїй боротьбі з феодальною аристократією за централізацію держави. В результаті в централізованих королівствах Західної Європи склалися станово-представницькі монархії. Кожне стан (іноді навіть селяни) мало право направити своїх представників в загальне станове збори за короля (парламент, Генеральні штати, кортеси і т.д.). Тільки з дозволу станів європейські королі могли вводити нові податки, оголошувати нові закони, готуватися до великої війни.
Духовенство
Однак середньовічні королі не зважали повноправними володарями. За поданням європейців, як Бог на небі єдиний, так і на землі всі християнські країни об’єднує духовна влада Римського Папи – глави єдиної католицької церкви – і влада єдиного істинного імператора Священної Римської імперії німецької нації.
Для порятунку душі Церква вчила людей жити в християнському аскетизмі, тобто всіляко обмежувати бажання свого грішного тіла, і спрямувати свої помисли, почуття, інтереси до Бога. Церква вчила, що пізнати закони і таємниці світу, створеного Богом, не можна. Тому все вчені повинні тільки обгрунтовувати вчення Церкви, але не суперечити йому. Точно також всі твори мистецтва повинні бути присвячені релігійним, а не світським темам. Мистецтво повинно слідувати християнському аскетизму: зображувати не видимий плотський земний світ, а світ духовний, невидимий. Засобом цього були канони (правила) образотворчого мистецтва – порушення перспективи, відмова від об’ємного зображення та інші.
Однак не всі дотримувалися церковні правила. На проповідях священики закликали до смирення, відмови від прагнення до багатства. Однак самі суворо збирали церковну десятину навіть з голодуючих бідняків. Місце абата або єпископа давало можливість розпоряджатися величезними доходами церкви, тому багато аристократів, не соромлячись, купували ці посади у церковного начальства. Вони вибудовували собі розкішні палаци, де після проповіді про скромність і чистоту віддавалися п’яним бенкетів та розгульного веселощів. За вченням католицької церкви добрі справи одних людей можуть спокутувати гріхи інших. Заплативши кілька золотих монет чиновнику Римського Папи, можна було отримати спеціальну грамоту – індульгенцію про прощення вбивства, крадіжки та інших злочинів.
Всюди, особливо в містах, виникали вчення, що закликають до реформи (зміни) церкви. Вільнодумців і єретиків не лякало навіть спалення на багатті за вироком суду церковної інквізиції. У міських університетах розвивалася світська наука, яка пізнавала світ не за до релігійної віри, а за до дослідів і експериментів.
Мистецтво
Зростання попиту на наукові книги привів до того, що в 1450-х роках монах Йоганн Гуттенберг винайшов книгодрукування. В італійських містах з’явилися філософи-гуманісти, які оголошували людину досконалою створенням, відмовлялися протиставляти душу і тіло, оголошуючи їх однаково прекрасними. Поети і художники звернулися до забутого спадщини античної цивілізації. Так виникло мистецтво італійського Відродження, яке оспівували радість життя.
Объяснение: