Політичне становище в Європі в кінці XIX - початку ХХ ст. було досить складним. У результаті завершення процесу об’єднання всередині Німеччини та Італії з’явилися нові потужні суб’єкти міжнародних відносин.
Практично відразу ж вони вступили в протиріччя з Англією, Францією, Росією та Австро-Угорщиною.
Суперництво між великими державами було викликано відмінностями їх глобальних інтересів. Загострення конфліктів було пов’язано з боротьбою за колонії, за сфери впливу і збройне панування на морі і на суші. Експансіоністські стремління обґрунтовувалися націоналістичними і геополітичними теоріями та ідеями. Зовнішня політика великих держав визначалася насамперед військово-силовим тиском і амбітними прагненнями. Силова політика з’єднувалася з таємною дипломатією, секретними договорами, явними і прикритими компромісами, реальними і фальшивими погрозами. Важливе місце у всьому цьому відводилося регіону Центральної і Південно-Східної Європи.
Через вплив на цю частину континенту стрімко погіршилися російсько-німецькі та австро-російські відносини, що наблизило, в свою чергу, Німеччину і Австро-Угорщину. 7 жовтня 1879 р. у Відні був підписаний австро-німецький договір про союз. Разом з тим Німеччина не залишала спроб утримати Росію, принаймні, на рівні «нейтральної» держави.
Однак, незважаючи на подібні спроби, Росія поступово переходила у бік головних противників Німеччини.
Цікаво, що антиросійська політика правлячих кіл Німеччини в кінцевому підсумку спрацювала проти неї ж самої.
Таким чином, результатом розвитку міжнародних відносин на рубежі століть став поділ Європи і світу на два протиборчих військово-політичні блоки - Троїстий союз та Антанту. Обидва вони за своєю суттю були агресивними. Основним змістом політики великих держав у складі названих об’єднань стала підготовка до світової війни як форми боротьби за перерозподіл уже поділеного світу.
Великое княжество литовское — восточноевропейское государство, существовавшее с середины xiii века по 1795 год на территории современной белоруссии (полностью), литвы (за исключением клайпедского края), украины (большая часть, до 1569 года), россии (юго-западные земли, включая смоленск, брянск и курск), польши (подляшье, до 1569 года), латвии (частично; после 1561 года), эстонии (частично; с 1561 по 1629 годы) и молдавии (незначительная часть, до 1569 года). с 1385 года находилось в личной унии с королевством польским, а с 1569 года — в сеймовой люблинской унии в составе федеративной речи посполитой. в xv—xvi веках великое княжество литовское — соперник великого княжества московского в борьбе за господство на землях. было ликвидировано конституцией 3 мая 1791 года. окончательно прекратило своё существование после третьего раздела речи посполитой в 1795 году. к 1815 году вся территория бывшего княжества вошла в состав российской империи.
Развитие в xviii в. также связано с петровскими преобразованиями. петр i провел ряд реформ, повлиявших на становление новой словесности. одной из первых была реформа гражданского шрифта, проведенная в 1708—1710 гг., которая сложную кириллицу и разделила области светской и церковной книжности. по известному выражению м.в. ломоносова «при петре великом не одни бояре и боярыни, но и буквы сбросили с себя широкие шубы и нарядились в летние одежды». реформа позволила наладить выпуск газет, первой из которых были «ведомости» (1702). а с 1708 года начинается выпуск массовых ежегодных календарей и значительно увеличивается количество издаваемых светских книг. для воспитания молодого дворянства были выпущены специальные книги: «приклады, како пишутся комплименты разные» (1708), «юности честное зерцало, или показание к житейскому обхождению» (1719).
Объяснение:
Політичне становище в Європі в кінці XIX - початку ХХ ст. було досить складним. У результаті завершення процесу об’єднання всередині Німеччини та Італії з’явилися нові потужні суб’єкти міжнародних відносин.
Практично відразу ж вони вступили в протиріччя з Англією, Францією, Росією та Австро-Угорщиною.
Суперництво між великими державами було викликано відмінностями їх глобальних інтересів. Загострення конфліктів було пов’язано з боротьбою за колонії, за сфери впливу і збройне панування на морі і на суші. Експансіоністські стремління обґрунтовувалися націоналістичними і геополітичними теоріями та ідеями. Зовнішня політика великих держав визначалася насамперед військово-силовим тиском і амбітними прагненнями. Силова політика з’єднувалася з таємною дипломатією, секретними договорами, явними і прикритими компромісами, реальними і фальшивими погрозами. Важливе місце у всьому цьому відводилося регіону Центральної і Південно-Східної Європи.
Через вплив на цю частину континенту стрімко погіршилися російсько-німецькі та австро-російські відносини, що наблизило, в свою чергу, Німеччину і Австро-Угорщину. 7 жовтня 1879 р. у Відні був підписаний австро-німецький договір про союз. Разом з тим Німеччина не залишала спроб утримати Росію, принаймні, на рівні «нейтральної» держави.
Однак, незважаючи на подібні спроби, Росія поступово переходила у бік головних противників Німеччини.
Цікаво, що антиросійська політика правлячих кіл Німеччини в кінцевому підсумку спрацювала проти неї ж самої.
Таким чином, результатом розвитку міжнародних відносин на рубежі століть став поділ Європи і світу на два протиборчих військово-політичні блоки - Троїстий союз та Антанту. Обидва вони за своєю суттю були агресивними. Основним змістом політики великих держав у складі названих об’єднань стала підготовка до світової війни як форми боротьби за перерозподіл уже поділеного світу.